Типи україських сільських поселень
Сільські поселення належать до важливих елементів традиційної матеріальної культури українського народу, їх можна розглядати у різних аспектах. Найдоцільнішим є комплексний підхід, при якому основна увага звер¬тається на типи поселень та їх форми.
В Україні історично склалися три основні соціально-економічні типи сільських поселень:
- село;
- присілок;
- хутір;
Село — давній і найпоширеніший тип поселения. Декілька окремих осель або груп дворів (приблизно 5—10 господарств), розростаючись, посту¬пово утворювали село. XV—XVI ст. вважають початком переходу від малодвірних до багатодвірних поселень. Процес цей відбувався повільно, і малодвірні поселення побутували ще тривалий час. Зокрема, в XVI ст. у гірських районах України по 5-7дворів. Аналогічна картина спостерігалася подекуди навіть у другій половині XVIII ст. За станом на 1781 р., ряд сіл Київського повіту були небагатодвірними -15 -18 дворів.
Село об’єднувало мешканців у сільську громаду, за якою закріплювалася певна територія, податки, обов’язки і т. ін. У наслідок цього зазначений тип поселення вважався адміністративною, економічною та юридичною одиницею.
У XIX — на початку XX ст. українське село як певна цілісна система складалося з ряду елементів: сельбища, центру, культових споруд, виробничо-побутових та культур¬но-освітніх об’єктів і установ.
Сельбище охоплює територію, на якій розташоване власне поселення — селянські двори, головна сільська дорога (вулиця), об’єкти інфраструктури. Як правило, воно відзначалося компактним розташуванням. Виняток становла Гуцульщина, де селянські двори розпорошувалися по всій території села.
Центром традиційно вважалася територія поблизу церкви або приміщення громадського управління. Часто ці споруди розташовувалися біля площі і разом з нею становили центр.
У деяких етнографічних районах України (Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина) композиційне виділення центру у вигляді площі відсутнє, що спричинено особливостями географічного середовища.
Культова споруда — церква — знаходилася переважно в центрі села у найкращому місці, поблизу дороги чи проїзду. Часто біля неї розташову валися кладовище та резиденція священика.
До виробничо-побутових об’єктів, характерних для укра¬їнського села XIX — початку XX ст., належали кузня, млин, корчма, крамниця, подекуди громадський шпихлір (комора)
Культурно-освітні об’єкти становили початкові школи (церковно-парафіяльні та державні), а також громадські організації. Наприкінці XIX — на початку XX ст. на західних землях України набули значного поширення хати-читальні . Їхнім організатором було товариство «Про¬світа». Хата-читальня споруджувалася на кошти сільської громади і була своєрідним клубом, осередком народного дозвілля.
Іншим поширеним в Україні типом малодвірного сільського поселення був присілок, або виселок, урочище. Він відомий з XV ст. Присілки виникали переважно внаслідок нестачі землі в селах і розташовувалися поза межами їхніх сельбищ. Адміністративно вони підпорядковувалися селу, на землях якого утворювалися.
До традиційних типів сільських поселень українців належить хутір. Здебільшого це мало двірне, переважно однодвірне, поселення. Певна частина хуторів виникла у період феодалізму внаслідок освоєння нових земель (народної колонізації). Це стосується насамперед козацьких хуторів-зимівників. Наприклад,
Протовчанська паланка Війська Запорожського мала 500 дворів у хуторах ( А.Скальковський. Історія Нової Січи або останнього коша запорожського,1841 р.) Хутір Галушківка у 1764 р. входив до складу Протовчанської паланки.