Річ, яка змінила світ..

16
Ноя
2019
Плуг

Уявіть собі катастрофу.

Цивілізації настав кінець. Цього хитромудро складного су­часного світу більше не існує. Не так уже й важливо, чому це сталося. Причиною могли бути свинячий грип, атомна війна, повстання роботів-убивць або нашестя зомбі. А тепер уявіть, що ви — о щасливцю! — стали одним з тих, хто вижив. У вас немає телефона. Та й дзвонити нема кому. Немає інтернету, електрики, пального.

Сорок років тому історик науки Джеймс Берк зобразив цей сценарій у телесеріалі під назвою «Взаємозв’язки» (Connections). Він поставив просте запитання: якби нам довелося починати все спочатку на руїнах сучасного світу, без доступу до життєво важ­ливих сучасних технологій, за що ми бралися б насамперед? Що знадобилося б нам для того, аби вижити самим і не дати згаснути останнім жаринкам цивілізації?

І сам відповів: це плуг — вельми проста технологія, яка, про­те, тягне за собою величезні зміни. Берк мав рацію, адже саме плуг дав стартовий імпульс розвиткові цивілізації. Зрештою саме плуг уможливив сучасну економіку, а отже, і сучасне життя з усі­ма його радощами та прикрощами, а це і задоволення від доброї їжі, якої не бракує, і благословення пити чисту й безпечну воду, і втіха від відеоігор, але також і забруднення повітря та води, шах­райські схеми, нудна робота або ж безробіття.

12 тисяч років тому люди були переважно кочівниками. Полю­ючи на дичину та збираючи дари природи, вони освоїли всі гео­графічні ніші, які тільки могли знайти в цілому світі. Однак у той час світ саме відходив від останнього різкого похолодання : ставало дедалі тепліше й посушливіше. Ті , хто досі промишляв мисливством або збиральництвом на узгір’ях та полонинах, побачили, що рослинність навколо гине, живності меншає. У пошуках води тварини мігрували в долини річок, і люди рушали за ними. Такі процеси відбувалися в різний час у багатьох регіонах: на заході Євразії це було понад її тисяч років тому, в Індії та Китаї — близь­ко ю тисяч років тому, у Центральній Америці та в Андах — понад 8 тисяч років тому. У підсумку це відбувалося майже повсюдно.

У родючих, але обмежених за площею річкових долинах люди шукали інші способи забезпечувати собі прожиток: тут вигідніше було не кочувати в пошуках поживи, а вдатися до дій, що сприя­ли б більш інтенсивному зростанню їстівних рослин. Для цього треба було розпушити верхній шар ґрунту — це збагачувало його поживними речовинами й давало змогу волозі проникати глиб­ше в землю, подалі від палючого сонця. Спершу люди робили це вручну, загостреними палицями, але невдовзі винайшли просте рало, у яке запрягали двох волів. Це знаряддя виявилося напро­чуд ефективним.

Відтоді сільське господарство набирало обертів. То була вже не стихійна альтернатива приреченому кочовому способу життя, а джерело справжнього достатку. Землеробство успішно розвива­лося, як то було, скажімо, 2 тисячі років тому в Римській імперії або 9оо років тому в Китаї за династії Сун; селяни продукували вп’ятеро-вшестеро більше харчів, аніж ті мисливці-збирачі, яким вони прийшли на зміну.

Уявити лишень: тепер одна п’ята суспільства могла вирощу­вати достатньо їжі, щоб прогодувати всіх! Що ж робили чотири п’яті? Ну, тепер вони могли спеціалізуватися в інших галузях: пекти хліб, випалювати цеглу, рубати ліс, споруджувати житла, добувати руду, витоплювати метали, будувати дороги — інакше кажучи, будувати міста, творячи цивілізацію.

Але тут є певний парадокс: збільшення достатку призводить до загострення конкуренції. Коли прості люди господарюють на та­кому рівні, що ледь забезпечують собі прожиток, можновладці не так і багато можуть у них забрати — принаймні якщо хочуть за якийсь час знов прийти й узяти свою частку з наступного вро­жаю. Та що більше харчів виробляють прості люди, то більше можна в них реквізувати. Наслідком наддостатку сільськогоспо­дарських продуктів є поява царів та воїнів, бюрократів та жерців, які можуть розумно організувати суспільство, а можуть просто ледаче жити з чужої праці. У ранніх землеробських суспільствах могла панувати разюча нерівність. Наприклад, Римська імперія, судячи з усього, майже досягла біологічної межі нерівності: якби багатії зосередили у своїх руках хоч трохи більше ресурсів, основ­на маса людей уже голодувала б.

Проте плуг не просто створив передумови для цивілізації — з усіма її благами та нерівністю. Різні типи плуга сприяли форму­ванню різного роду цивілізацій.

Перші найпростіші рала, що ввійшли в ужиток на Близькому Сході, чудово працювали тисячі років — і згодом поширилися на захід, по всьому Середземномор’ю, де вони ідеально надава­лися для обробітку сухого, кам’янистого ґрунту. Та невдовзі ви­найшли зовсім нове знаряддя — полицевий плуг, що з’явився в Китаї понад дві тисячі років тому, а згодом, значно пізніше, і в Європі. Полицевий плуг зрізає довгу й грубу скибу землі й пе­рекидає її8. Коли ґрунт сухий, перекидати його навіть шкідливо, адже це збільшує втрати дорогоцінної вологи. Та на родючих, але вологих і глинистих ґрунтах Північної Європи полицевий плуг мав величезні переваги: він поліпшував водовідведення й убивав глибоко закорінені бур’яни, що таким чином перетворювалися з конкурентів культурних рослин на компост.

Із появою полицевого плуга ситуація в Північній Європі, яку природа щедро обдарувала родючими ґрунтами, нарешті діаме­трально змінилася. Якщо раніше сільське господарство розвива­лося тут слабо, то тепер саме на півночі, а не на півдні, збирали найбільші врожаї. Близько тисячі років тому саме завдяки достат­кові, який подарував новий плуг, виникли й невдовзі розквітли північноевропейські міста, що мали вже інакшу соціальну струк­туру, ніж міста на берегах Середземного моря. Рало — знаряд­дя для сухих ґрунтів — потребувало лиш двох тяглових тварин і найкраще підходило для перехресної оранки на полях простої квадратової форми. Відповідно, землеробство було заняттям інди­відуалістичним: для прожиття селянинові досить було мати зем­лю, плуга й двох волів. Натомість полицевий плуг — інструмент для вологих ґрунтів — потребував запрягу з восьми волів, а ще краще — коней. Хто ж мав таке багатство? Крім того, цей плуг найефективніше орав довгі, вузькі смуги землі. Так землеробство ставало справою громадською: людям доводилося спільно вико­ристовувати плуги й тяглову худобу та залагоджувати різноманіт­ні суперечки, що при цьому виникали. Відповідно, вони селилися разом, утворюючи села. Так полицевий плуг сприяв становленню системи феодальних землеволодінь у Північній Європі.

Також плуг змінив і сімейний уклад. Плуг — то важкий інстру­мент, тож оранку розглядали як чоловічу працю. Пшениця та рис потребували значно більше часу на приготування, ніж горіхи чи ягоди, тому жінки дедалі довше куховарили. Дослідження знай­дених у Сирії людських останків, датованих VII тис. до н. е., по­казало, що в тогочасних жінок часто розвивався артрит колінних та гомілковостопних суглобів: очевидно, від тривалого сидіння навколішки й колових рухів тулубом під час перемелювання зер­на жорнами. А оскільки тепер жінкам стало легше вигодовувати немовлят, ніж це було в часи мисливців-збирачів, вони частіше вагітніли.

Перехід від мисливства й збиральництва до землеробства, зу­мовлений появою плуга, міг спричинити зміни й у сексуальній політиці. Тепер земля стала надбанням, яке можна було передати у спадок своїм дітям. А для чоловіків це додаткова причина за­мислитися, чи всі діти справді ваші, адже ваша жінка сама вдома, поки ви працюєте в полях. Що ж вона там робить, коли не меле зерно? Тож є теорія — цілком умоглядна, а проте цікава, — що по­ява плуга призвела до посилення чоловічого контролю над сексу­альною активністю жінок. Якщо це справді наслідок появи плуга, то один із найтривкіших.

Отже, плуг не тільки уможливив більші врожаї. Він змінив геть усе життя людини — тож дехто навіть запитує, чи було винай­дення плуга справді доброю ідеєю. Річ не в тім, що він неефектив­ний, — свою функцію він виконує пречудово. Але він не тільки заклав підвалини цивілізації, а й, судячи з усього, спричинився до утвердження мізогінії та тиранії. Крім того, археологічні знахідки доводять, що здоров’я перші землероби мали значно гірше, аніж їхні предки — мисливці-збирачі. Їхній раціон, в основі якого були рис або пшениця, призводив до дефіциту вітамінів, заліза та біл­ків. Коли десять тисяч років тому людські спільноти переходили від мисливства та збиральництва до землеробства, зріст як чоловіків, так і жінок зменшився в середньому на 15 см. Є чимало свідчень і про те, що давні землероби потерпали від різноманітних хвороб і паразитів, а їхні діти — недоїдали. Джаред Даймонд, автор книж­ки «Зброя, мікроби і харч. Витоки нерівностей між народами», назвав перехід до землеробства «найгіршою помилкою в історії людства».

Можна було б запитати: чому ж тоді землеробство поширило­ся так швидко? Ми вже знаємо відповідь на це запитання: над­лишок харчів уможливив зростання населення та спеціалізацію членів суспільства: появу будівничих, жерців, ремісників, а також і професійних воїнів. А професійна армія — хай навіть із мирша­веньких солдатів — була досить потужною силою, щоб прогна­ти позосталі племена мисливців та збирачів з усіх своїх земель, окрім хіба що найдальших закутків. Але навіть там ті нечисленні кочові племена, що збереглися до наших часів, мають порівняно здоровий раціон харчування, в основі якого різноманітні горіхи, ягоди, дичина. Коли одного бушмена з пустелі Калахарі запитали, чому його плем’я не бере прикладу із сусідів і не вчиться орати землю, він відказав: «А навіщо воно нам, коли у світі так багато горіхів монґонґо?».

Тож якби ви були одним із небагатьох, хто пережив кінець ци­вілізації, — чи хотіли б ви повторно винайти плуг, щоб почати все заново? Чи, може, задовольнімося горіхами монґонґо?

Джерело : Тім Гарфорд «Речі, які змінили світ», Наш формат, Київ. 2018