Петро Калнишевський — останній кошовий отаман запорізьких козаків

20
Дек
2019
Выборный Владимир. Портрет последнего атамана Войска Запорожского Петра Калнышевского дерево, м.,

Останній кошовий отаман запорізьких козаків Петро Калнишевський, без сумніву, належить до найколоритніших і водночас найтрагічніших постатей української історії. Неба­гато віднайдемо наших визначних попередників, яким би доля відміряла такий складний життєвий шлях. Хоча, зда­валося, ніщо не віщувало П. Калнишевському стільки випро­бувань. Дорослі роки молодого Калниша розпочиналися типово, як і багатьох козацьких синів з Української козацької держави — Гетьманщини. Хлопець, який вдався нівроку ду­жим та кмітливим, вирішив піти на Запорізьку Січ, про яку стільки наслухався від рідних та знайомих. Там він доволі швидко пройшов шлях від рядового козака Кущівського ку­реня до кошового отамана.

За всю історію Запорізької Січі Петро Калнишевський найдовше був на цій найголовнішій посаді. І запам’ятався він як один з найталановитіших кошових, хоча тримати булаву йому випало в надзвичайно складний в історії запорізьких козаків та й усієї України час: Російська імперія твердо стала на шлях остаточної ліквідації української державності та ко­зацтва як стану.

До пори до часу завдяки своєму неабиякому розумові та дипломатичному хистові П. Калнишевському таланило стри­мувати апетити Росії. За його кошівства запорізькі козаки швидко перетворювалися на потужних господарників, осво­ювали величезні простори Південної України. Козацькі хуто­ри, села й селища густою сіткою вкрили цю територію і дали початок більшості сучасних міст і містечок Півдня й Сходу України, як-от Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя та ін. Тут владно пробивали собі дорогу паростки хутірського гос­подарства, найпрогресивнішого способу організації земле­робства.

П. Калнишевський та багато інших старшин були щедри­ми меценатами, жертвуючи на церкви й собори не тільки За­порожжя, а й Гетьманщини та Слобожанщини. Не втратили козаки й військового хисту. Непересічною була роль запо­рожців та самого II. Калнишевського в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Козаки славилися як неперевершені роз­відники про події у Кримському ханаті.

Однак у кінцевому рахунку запорожці програли. Стра­тегія П. Калнишевського на відмову від рішучої відсічі будь- яким загарбницьким діям Росії зазнала цілковитого краху. У Петербурзі це сприйняли не інакше, як психологічну слаб­кість, політичну яловість, як сигнал до рішучого наступу на запорізькі вольності. У1775 р. Запорізька Січ була підступно ліквідована. Навіть в останню годину П. Калнишевський не наважився на збройний опір і за свою поступливість був від­дячений Катериною II… засланням на далекі Соловки. Там колишньому кошовому судилося пробути довгі 28 років аж до свого скону.

Тож доля П. Калнишевського — повчальне втілення того, до чого призводять сподівання вгамувати апетити Росії за до­помогою смиренності, усіляких поступок та демонстрацій лояльності.

Петро Калнишевський

Выборный Владимир. Портрет последнего атамана Войска Запорожского Петра Калнышевского дерево, м.,