Останній кошовий отаман запорізьких козаків Петро Калнишевський, без сумніву, належить до найколоритніших і водночас найтрагічніших постатей української історії. Небагато віднайдемо наших визначних попередників, яким би доля відміряла такий складний життєвий шлях. Хоча, здавалося, ніщо не віщувало П. Калнишевському стільки випробувань. Дорослі роки молодого Калниша розпочиналися типово, як і багатьох козацьких синів з Української козацької держави — Гетьманщини. Хлопець, який вдався нівроку дужим та кмітливим, вирішив піти на Запорізьку Січ, про яку стільки наслухався від рідних та знайомих. Там він доволі швидко пройшов шлях від рядового козака Кущівського куреня до кошового отамана.
За всю історію Запорізької Січі Петро Калнишевський найдовше був на цій найголовнішій посаді. І запам’ятався він як один з найталановитіших кошових, хоча тримати булаву йому випало в надзвичайно складний в історії запорізьких козаків та й усієї України час: Російська імперія твердо стала на шлях остаточної ліквідації української державності та козацтва як стану.
До пори до часу завдяки своєму неабиякому розумові та дипломатичному хистові П. Калнишевському таланило стримувати апетити Росії. За його кошівства запорізькі козаки швидко перетворювалися на потужних господарників, освоювали величезні простори Південної України. Козацькі хутори, села й селища густою сіткою вкрили цю територію і дали початок більшості сучасних міст і містечок Півдня й Сходу України, як-от Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя та ін. Тут владно пробивали собі дорогу паростки хутірського господарства, найпрогресивнішого способу організації землеробства.
П. Калнишевський та багато інших старшин були щедрими меценатами, жертвуючи на церкви й собори не тільки Запорожжя, а й Гетьманщини та Слобожанщини. Не втратили козаки й військового хисту. Непересічною була роль запорожців та самого II. Калнишевського в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Козаки славилися як неперевершені розвідники про події у Кримському ханаті.
Однак у кінцевому рахунку запорожці програли. Стратегія П. Калнишевського на відмову від рішучої відсічі будь- яким загарбницьким діям Росії зазнала цілковитого краху. У Петербурзі це сприйняли не інакше, як психологічну слабкість, політичну яловість, як сигнал до рішучого наступу на запорізькі вольності. У1775 р. Запорізька Січ була підступно ліквідована. Навіть в останню годину П. Калнишевський не наважився на збройний опір і за свою поступливість був віддячений Катериною II… засланням на далекі Соловки. Там колишньому кошовому судилося пробути довгі 28 років аж до свого скону.
Тож доля П. Калнишевського — повчальне втілення того, до чого призводять сподівання вгамувати апетити Росії за допомогою смиренності, усіляких поступок та демонстрацій лояльності.
