На берегах Протовчі. Фрагмент двадцятий

Межа ХІХ–ХХ століть не принесла змін на краще. Земельний переділ 1901 р. подушний наділ становив 2 десятини, за переділом 1910 р. наділ більшості селян складав від 0,83 до 2 десятин. Зрозуміло, що в таких умовах частина селян йшла в наймити, на заробітки, на відхожі промисли. В Петриківці і навколишніх селах були розвинуті шкіряний, столярний, ковальський, шевський, ткацький, бондарний, капелюшний та покрівельний промисли (Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область).
Ось так і жили люди. Хто – гірше. Хто – краще. Кому як щастило, у кого на що сил і наснаги вистачало. Та незважаючи на все, бувало й гарно – чи на яр марці вдало розторгувався (а в Петриківці з 1910 р. їх було вже 4 на рік), чи роботу гарну знайшов. За будь-яких умов люди будували хати, часто – толокою, розкішно розписували печі і стіни. Іноді ці місця відвідували поважні особи, як от у 1902 році сюди приїхав єпископ Катеринославський і Таганрозький Симеон. Завдяки цьому знаємо, що в цей час у Гречаних хуторах була церква, дані про яку доки ще не знайдені.
А далі була війна. А потім – революція. А потім – ще одна війна, громадянська. Тільки це вже зовсім інша історія, яка, якщо її написати, буде дуже відрізнятися від того, до чого ми звикли.

Карта Стрільбицького 1871 рік, видання 1919 р.

Поєднання карти Стрільбицького із сучасною ситуацією — шляхи, затоплення…