На берегах Протовчі. Фрагмент дев*ятнадцятий

Середина ХІХ століття не була найкращими часами для Нижнього Приорілля. Перегороджування річок греблями ставків призводила до зменшення риби. Розорювання степів та вирубування лісів – до виснаження землі та зменшення звіра й дичини. Тож після скасування кріпацтва у місцевого населення проблем може й поменшало, але не дуже. Бо вже в 1861 р. селяни з Єлизаветівки та навколишніх сіл повстали проти умов свого звільнення. Дві роти солдат придушили повстання, а зачинщиків покарали різками. В лютому 1865 року селяни наказали старостам повідомити поміщикам про те, що внесення викупних платежів і відробіток панщини вони припиняють. Заворушення тривали до 1866 р.

Безземелля, безправ’я, злиденні умови життя були постійними супутниками селянського життя. По реформі 1861 р. найкращі землі були надані заможним селянам, тоді як решта отримала в наділи піски, солонці та віддалені ділянки. Не маючи тягла бідняки здебільшого відмовлялися від наділів та йшли в найми або на промисли. Тим більш, що по берегах Протовчі орних земель було не так вже й багато. Може й через це у 1880-х рр. Петриківка стала місцевим центром з виготовлення будівельного матеріалу – лампачу. Лампачники об’єднувалися в артілі, хоч і не поривали із землею. Зростали місцеві кустарні промисли. Петриківські майстри славилися своїми килимами, попит на які виходив далеко за межі села й повіту. Також тут виробляли полотна.

Карта 1824 року

Карта середини ХІХ ст.