Військо Запорозьке низове, поділялосяна військове і територіальне. У військовому відношенні запорізька громада поділялася на тридцять вісім куренів, в територіальному відношенні — спершу на п’ять, потім на вісім паланок.
Цей благодатний край активно заселявся й освоювався козаками. У найзручніших місцях понад берегами рік і річечок, на островах, у ярах, балках чи байраках вони засновували свої поселення. Козацькі поселення називалися по-різному, в залежності від їхньої величини.
Найменшими були бурдюги, тобто землянки. У виритих ямах ставили стіни з плетеного хмизу, навколо стін нагортали землю, робили дах. Нерідко бурдюг являв собою печеру у глинищі з одного боку пагорба, яка складалася з одного або двох приміщень. Зверху робився отвір-димохід.
Хутір Галушківка був заснований запорізькими козаками і входив до складу Протовчанської паланки Війська Запорозького. ПРОТОВЧАНСЬКА ПАЛАНКА — адміністративно-територіальна одиниця Вольностей Війська Запорозького Низового була розташована на лівобережжі володінь Війська Запорозького між річками Оріллю і Протовчею , її центр розташовувався в селі Личкові.
Зимівником називалися в запорожців хутірці, що складалися з двох-трьох хат для людей і різних господарських будівель (комори, клуні, стайні, хліви, курники, льохи, омшаники, тобто зимові приміщення для бджіл, часом кузня, млин тощо). Зимівники будувалися кількома господарями, у кожного з яких було по три-шість козаків і по 10 наймитів (молодиків). Пізніше кількість наймитів обчислювалася десятками.
Козаки жили у зимівниках, хуторах і селах звичайно із сім’ями, за що отримували від козаків-січовиків іронічні прізвиська сиднів, гніздюків та баболюбів. Зимівники розросталися, перетворювалися на хутори, села й містечка. Нерідко вони отримували назву від імені свого засновника або господаря.
