Научные статьи о крестах

УКРАЇНСЬКІ ХРЕСТИ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ’Я XVIII– ПОЧТКУ ХХ СТ. (ПОПЕРЕДНІЙ ОГЛЯД)

Віктор Векленко
Геннадій Христян

Рис. 1. Українські хрести і хрестики Середнього Подніпров’я XVIII– початку ХХ ст.

Рис. 1. Українські хрести і хрестики Середнього Подніпров’я XVIII– початку ХХ ст.

Рис. 2. Українські хрести і хрестики Середнього Подніпров’я XIХ– початку ХХ ст.

Рис. 2. Українські хрести і хрестики Середнього Подніпров’я XIХ– початку ХХ ст.

Зведена таблиця хрестів до рис. 1 й 2

Зведена таблиця
хрестів до рис. 1 й 2

Українські хрести Середнього Подніпров’я XVIII– початку ХХ ст. (попередній огляд)

Середнє Подніпров’я, Середня Наддніпрянщина – долина Дніпра від гирла Десни до острова Хортиця (кінець Дніпровських порогів). Включає території як Ліво так і Правобережжя. Регіону належать південні райони Київщини й Чернігівщини, Полтавщина, північні райони Кіровоградщини, Черкащина та північно-західні райони Дніпропетровщини. Це територія, де найактивніше відбувалися процеси етнічного формування українців та котра завжди відігравала провідну роль у політичному і культурному житті України [26]. Проте в ставрографічному аспекті ця територія перебуває в стані Terra incognita. Аналіз колекцій музею Хреста [9–17] дозволяє зробити спробу привнести певну новизну у розумінні саме ставрографічного аспекту етноісторичної картини подій і явищ, які відбувалися тут впродовж століть.
На сьогодні в Україні існує три великих базових комплекси, в тій чи іншій мірі введених до наукового обігу, які дозволяють, спираючись на них, розглядати та інтерпретовувати ставрографічні знахідки різних територій. Це – Самарь-Богородицька фортеця-Стара Самара [1; 7; 8], комплекси з околиць с Липці Харківської області [2] та колишніх сіл Грабівка й Золотарівка Старосинявського району Хмельницької області [4]. Передусім визначено широке розповсюдження так званих «жіночих» і «чоловічих» натільних хрестиків, які знаходять на всих етнічних українських землях [5; 27]. Визначення ж натільних хрестів запорозьких козаків [6] дозволило розглянути питання про створення на їх підґрунті регіональних варіацій на цю тему. В цілому, на початок минулого року, завдяки накопиченню фондових матеріалів, з’явилася можливість доводити і на ставрографічних знахідках реальну регіональну етніку українських земель [3].
XVII–XVIII століття представлене домінуванням «жіночих» і «чоловічих» натільних хрестиків із додаванням численних зразків російської культової традиції. У другій половині XVIII ст. на всих українських землях з незрозумілих причин відбувається створення національних архетипів. Першими починають запорозькі козаки, підхоплюють цей процес мешканці Середнього Подніпров’я, Слобожанщини, Полісся і Прикарпаття. І цей процес триває до більшовицької агресії на українські землі. Але точніше датування цих явищ можливе лише після великих археологічних робіт із чітким датуванням знахідок.

У наведеній нижче публікації попередньо розглядаються дві групи хрестів. Перша – своєрідний мікст з перехідних моментів від запорозької традиції. Друга – вичленовування конкретного регіонального типу хрестів Середнього Подніпров’я. Ставрометрія та інші дані про знахідки наведені у таблицях (див. таблиці 1 та 2) [18–21].
Розпочинає ретроспективний огляд наперсний хрест з Полтавщини (рис. 1. 1). Виготовлений у запорозькому стилі, специфічними заповненнями зовнішніх кутів середохрестя він тяжіє саме до традицій Середньої Наддніпрянщини. Його аскетичність перегукується із дерев’яними хрестами Прикарпаття і свідчить про певну незаможність сільських парафій. Срібний хрестик з Уманщини тяжіє і до запорозької традиції, і до традицій регіону, і до класичних трійчастих хрестів XVIII ст. (рис. 1. 2). Чотири хрестики з Черкащини й Полтавщини (рис. 1 .3–5; 3.18) так само виступають таким собі проміжним варіантом, а срібні хрести з Черкащини (рис. 1. 6–8) всеж-таки ближчі до традицій запорозьких козаків. Таку ж саму близькість демонструють п’ять тільників (?) з Полтавщини й південної Київщини (рис. 1. 9, 10, 13–15), тоді як литий алюмінієвий (?) з околиць Диканьки ближчий до зразків ієрусалимського хреста (рис. 1. 9), а виготовлений із свинцево-оловянистого сплаву з Котелевського району тяжіє більше до наддніпрянських зразків (рис. 1. 12) [22]. Срібний з Правобережної Сокілки – класичний прямий латинський (рис. 3. 17), а алюмінієвий з Черкащини тяжіє саме до запорозького коріння (рис. 4. 12)
Друга група охоплює переважно Черкащину й Київщину, причому Київщина, передусім, – південна (рис. 2–4). Визначальним чинником слугують незначні лінійні розширення напівбалок, форма заповнень зовнішніх кутів середохрестя (в більшості випадків – лілеєподібні чи пелюсткоподібні) та підкулясті закінчення напівбалок. Функціональне призначення багатьох знахідок невизначене, оскільки вони могли бути як тільниками, так і нагрудними хрестами з жіночих комплексів прикрас. Дійсно нагрудними могли бути великі хрести 70–80 мм заввишки (рис. 2. 1–3, 5, 6; 3. 1) з Черкащини та Київщини, а також менші за розмірами, виготовлені з різних металів, але оздоблені трьома вушками (рис. 3. 4, 5, 14; 4. 4, 6, 8). Але в цьому контексті викликає здивування можливість використання в якості прикраси важкий свинцевий хрест (рис. 2. 4) [23].
Деякі з представлених хрестиків демонструють тяглість до католицької традиції зображеннями Розіп’ятого Господа на лицевому боці й Богородиці – на зворотному (рис. 4. 3, 7) але чи є це варіантом «чистого» католицизму або ж греко-католицькими впливами – невідомо. Більшість відносно невеликих хрестів, в цілому, відповідають визначальним ознакам, за винятком кількох з повною або частковою відсутністю кульок на кінцях (рис. 3.11, 15, 16; 4. 1, 8), проте деякі (рис. 3. 11, 16) мають дещо більше, ніж зазвичай, розширення напівбалок (рис. 3. 11, 16). Пояснень цьому явищу доки що немає [24, 25].
Наведені в публікації зразки далеко не повністю охоплюють як варіанти запорозької трансформації, так і розвиток місцевих архетипів. Відомі варіанти різноманітного заповнення зовнішніх кутів середохрестя, інші форми напівбалок, хрести із вставками з кольорового скла чи напівкоштовного каміння тощо. Ґрунтовніші визначення типів можливі після багаторічного опрацювання музейних фондів України та низки приватних зібрань тощо.

Вищенаведені матеріали підтверджують багатоваріантність української етнічної ставрографічної традиції у Середньому Подніпров’ї і дозволяють припустити розширення бази даних з метою збагачення розуміння етноісторичної картини в регіоні, системи культурних взаємовпливів і культурних взаємозв’язків між регіонами і традиціями.

_______________

1. Векленко В.А. Нательные кресты Самари–Богородицкой крепости: монография. – Д., 2010. – С. 63–67.
2. Векленко В. Ставрографічні матеріали з с. Липці Харківської області: презентація комплексу //Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 21. – Ч. 1. – К., 2012. – С. 184–188.
3. Векленко В. Українська етніка регіональної ставрографії / В.Векленко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Збірка наукових статей. – К., 2016. – Вип. 25. – С. 137–143.
4. Векленко В., Мігульов О. Ставрографічний комплекс з Старосинявського району Хмельницької області //Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 20. – Ч. 1. – К., 2011. – С. 143–147.
5. Векленко В. О. Барочні хрести з матеріалів розвідок території Богородицької фортеці та фондів ДІМ ім. Д. І. Яворницького. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 12. – К., 2003. – С. 38–44.
6. Векленко В.О. Запорозькі натільні хрести XVIII ст. з території Середнього Присамар’я // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. – К., 2009. – Вип. 18.– С. 109–113.
7. Ковальова І.Ф., Шалобудов В.М., Векленко В.О. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. – Д.: Вид-во ДНУ, 2007.
8. Ковальова І.Ф., Шалобудов В.М., Харитонова О.В. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. Вип. 2. – Д.: Вид-во «Ліра», 2013.
9. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17424724_1762960480593111_7361057636835713497_n.jpg?oh=47b6e30c67504d8c655ff1bff7520abb&oe=596E9D9A
10. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17342973_1762960493926443_1203071144891889285_n.jpg?oh=53b9267b269a85ce04b737c7c57aaf69&oe=59694A23
11. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17309128_1762960490593110_8871864907029832437_n.jpg?oh=9e36833019937746bffe3f6e9a302393&oe=592B303F
12. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17353505_1762953153927177_2091207606442010265_n.jpg?oh=f213e9ba32fa48f6f647a75f1eb997a5&oe=5929C80C
13. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17424954_1762953150593844_2980942520442639776_n.jpg?oh=f4c2cc465e828f69edc8c7e1effe7a3b&oe=59635E9C
14. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17155175_1762953523927140_8273225602636894534_n.jpg?oh=6c99e5b33dba29c1a4beabe58a420b9d&oe=59642442
15. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17201104_1762953527260473_4920200479021250144_n.jpg?oh=5cca234c08b8bb2d96f978611252a925&oe=596DBD8A
16. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17353193_1762954087260417_7525453194947196080_n.jpg?oh=ccf73ced448c76f134d13bdb47045943&oe=595877EE
17. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17424932_1762954083927084_4264167356012061757_n.jpg?oh=3ab5c06754125f6e477227cd5085386d&oe=59689F5D
18. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17352335_1762970387258787_2949928229972211408_n.png?oh=3799e7a00fae3e158af49683994229cd&oe=5961ED85
19. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17309009_1762970383925454_2355692433408302404_n.png?oh=fd1bd3b636493ea0e427070d24831fb6&oe=596E1F5D
20. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17362002_1762970390592120_830838069811060162_n.png?oh=7cc045af0e057620196d1a4bb0214ffa&oe=596090E0
21. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17309306_1762970407258785_7530159723648993479_n.png?oh=fdd04a833c03d80802546f486449804f&oe=59732D60
22. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17362405_1762967763925716_2983743789944507631_n.jpg?oh=bea0faae53f05b7af7706e62c7f8fbf5&oe=592941D3
23. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/s960x960/17158880_1762968137259012_8263735177555374069_o.jpg?oh=ad9e8755fe58c130b46b69533d0b09af&oe=5954941C
24. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/s960x960/17389053_1762968610592298_5733957061851782597_o.jpg?oh=97728900d90e22fd937d6d0e2ff02f59&oe=595E3024
25. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/s960x960/17434506_1762969240592235_7208681974487672638_o.jpg?oh=9e034ba2e023dbdc8a3346ae9f05825d&oe=592A7E11
26. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B4%D0%B4%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0
27. https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/25/1918_Carte_Ethnographique_de_L%27Europe_Ukrainiens.jpg/1200px-1918_Carte_Ethnographique_de_L%27Europe_Ukrainiens.jpg

Рис. 3. Українські хрести і хрестики Середнього Подніпров’я XVIII–ХІХ ст.

Рис. 3. Українські хрести і хрестики Середнього Подніпров’я XVIII–ХІХ ст.

Рис. 4. Українські хрести і хрестики Середнього Подніпров’я XVIII– початку ХХ ст.

Рис. 4. Українські хрести і хрестики Середнього Подніпров’я XVIII– початку ХХ ст.

Зведена таблиця хрестів до рис. 3 й 4.

Зведена таблиця
хрестів до рис. 3 й 4.

Зведена таблиця хрестів до рис. 3 й 4. Продовження

Зведена таблиця
хрестів до рис. 3 й 4.
Продовження

Зведена таблиця хрестів до рис. 1 й 2; продовження

Зведена таблиця
хрестів до рис. 1 й 2;
продовження

УКРАЇНСЬКІ ХРЕСТИ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ПОЛІССЯ XVIII–ХIХ СТ.

Віктор Векленко
директор Музею Хреста

Українські хрести лівобережного Полісся XVIII–ХIХ ст.

Рис. 1. Поліські хрестики XVIII–ХІХ ст. (1)

Рис. 1. Поліські хрестики XVIII–ХІХ ст. (1)

Досвід аналізу ставрографічної спадщини Самарі-Богородицької фортеці [1; 7; 8] та численних колекцій музею Хреста [2; 4], а також приватних зібрань та інтернет-аукціонів доводить наявність існування не тільки регіональних особливостей ставрографічний традицій, але і потужну етнічну українську складову українських етнічних земель [3].
Передусім це стосується «чоловічих» і «жіночих» хрестиків, котрі знаходять у великих кількостях не лише від Дніпропетровщини до Чернігівщини, від Донеччини до Прикарпаття, але і на Білгородщині й Курщині, у Воронезькій та Ростовсяких областях РФ [5]. Запорозькі хрестики [6] розповсюджені від Запорозької по Чернігівську, від Донецької по Рівненську області, при чому спостерігаються певна варіабельність базового архетипу. Зафіксовано українські ставрографічні традиції Слобожанщини… В окремих випадках притаманні певним регіонам зразки виступають ілюстративним матеріалом до міграційних процесів на українських землях впродовж XVIII–ХХ ст.
Нижченаведений матеріал присвячений Поліссю, а саме – лівобережній його частині.
Основніі експозиції Музею Хреста, присвячені Чернігівщині (2 вітрини), фіксують класичну картину – хрестики від часів Русі по ХХ століття [9; 10]. Проте впродовж останніх років, завдяки активному поповненню фондової збірки, виникла можливість вичленувати окремий тип хрестиків, переважно – натільних, властивих, передусім, саме Чернігівській області та суміжним територіям.
В фондових збірках Музею таких на сьогодні знаходиться 32 примірники (рис. 1–3) бронзових, латунних і срібних вироби, виготовлені литтям або вирубуванням, з карбуванням або його імітацією (див. Таблицю). За формою переважна більшість з них – прямі латинські з незначним лінійним розширенням напівбалок. Розміри коливаються від 29 до 50 мм по висоті та від 18 до 30 по ширині [11; 12].
Базовим архетипом для цієї групи хрестиків припускаємо саме запорозький тип подібних культових виробів, тобто предмет вирубаний з металевої платівки, прямий латинський за формою, з лінійним розширенням напівбалок та підтрикутним їх закінченням; лицевий бік прикрашений карбуванням [1, 63–66]. В подальшому ми спостерігаємо певні зміни, коли в пізніші часи карбування доповнювалося штампованими квітками, коли вирубування змінювалося на лиття, коли підтрикутне закінчення напівбалок перетворювалося на рівне, а прямі лінійні розширення – на підовальні форми. З території Чернігівської області походить класичний варіант срібного запорозького хрестика за формою, але без карбування [10]. В фондах Музею хреста також знаходяться як близький до «канонічного» зразка запорозького хреста (рис. 3.6), так і пізніші варіанти, викарбувані із срібла (рис. 2.9–11, 13).
«Поліські» хрестики походять переважно з Чернігівської області [13–15]. Дві знахідки надійшли з Київщини (рис. 1.10, 2.3), два – з Сумщини (Ямпільський район – рис. 2.12 та околиці м. Ромни – 3.4), один з Полтавщини (лубенський р-н, рис. 3.3). З 27 знахідок з Чернігівщини три походять з Ніжинського району, чотири – з Новгород-Сіверського, по одному – з Козелецького (рис. 1.2), Прилуцького (рис. 3.6) та Корюківського (рис. 1.11), причому тільки по останньому є більш детальна прив’язка до населеного пункту – околиці с. Тютюнниця. Решта – анонімні знахідки з території області. Подібна ситуація є певною константою, оскільки придбання здійснюються на інтернет-аукціонах, а продавці фіксують місця знахідок лише у виняткових випадках. Певною класикою є приватні колекції, коли їх власники накопичують матеріали лише за вподобаннями, не переймаючись детальнішою паспортизацією своїх придбань.
Домінуючими зображеннями на представлених предметах є карбування або імітація внутрішнього чотирикінцевого хреста та написів ис (іс) хс, а також сяйва вгорі і внизу на вертикальній балці.
Функціональне призначення більшості хрестиків невідоме, оскільки вони могли використовуватись і як натільні, і як нагрудні (в комплексах жіночих прикрас). Проте три вироби, скоріш за все, використовувалися виключно як компоненти намист. Два хрестики (рис. 3.1, 2) – із скляними вставками червоного гранованого скла в кастах, ймовірно, використовувалися саме в намистах, оскільки вставки могли псувати тканину сорочок. Ще один, із втраченою скляною вставкою та збереженими двома з трьох підвісок на кінцях рамен (рис. 3.5) – тільки як елемент жіночого вбрання. Подібні вироби – досить рідкісні, але не унікальні, оскільки зустрічаються на аукціонах, локалізуються по Чернігівщині і зараз перебувають у невідомих приватних зібраннях [16; 17].
Важливість об’єктивного визначення знахідок культової пластики із врахуванням етнографічних свідчень безсумнівна, оскільки ставрографічні матеріали в багатьох випадках можуть слугувати важливим етновизначальним маркером поселень і територій, що, в свою чергу, слугує важливим чинником як національно-патріотичного виховання, так і створення реальної етнічної картини подій на українських землях продовж XVIII–ХІХ століть.

__________

1. Векленко В.А. Нательные кресты Самари–Богородицкой крепости: монография. – Д., 2010. – С. 63–67.
2. Векленко В. Ставрографічні матеріали з с. Липці Харківської області: презентація комплексу //Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 21. – Ч. 1. – К., 2012. – С. 184–188.
3. Векленко В. Українська етніка регіональної ставрографії / В.Векленко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Збірка наукових статей. – К., 2016. – Вип. 25. – С. 137–143.
4. Векленко В., Мігульов О. Ставрографічний комплекс з Старосинявського району Хмельницької області //Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 20. – Ч. 1. – К., 2011. – С. 143–147.
5. Векленко В. О. Барочні хрести з матеріалів розвідок території Богородицької фортеці та фондів ДІМ ім. Д. І. Яворницького. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 12. – К., 2003. – С. 38–44.
6. Векленко В.О. Запорозькі натільні хрести XVIII ст. з території Середнього Присамар’я // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. – К., 2009. – Вип. 18.– С. 109–113.
7. Ковальова І.Ф., Шалобудов В.М., Векленко В.О. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. – Д.: Вид-во ДНУ, 2007.
8. Ковальова І.Ф., Шалобудов В.М., Харитонова О.В. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. Вип. 2. – Д.: Вид-во «Ліра», 2013.
9. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17265249_1762710600618099_3988826805246027970_n.jpg?oh=154744e89b8fab88b2a5c3457da15186&oe=59275634
10. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17264595_1762710933951399_6979916265786040823_n.jpg?oh=d88bec5234babfb66cfbf6ab0424e144&oe=596AA771
11. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17308772_1762713250617834_5648718808871431378_n.png?oh=a705937b4520992f32deecbc977314b3&oe=59252260
12. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17353326_1762713590617800_3331533897615833798_n.png?oh=cf8da1ce2d6158fa9ac640dc1aa7d114&oe=596CE85E
13. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/17190816_1756624437893382_8404043392825836749_n.jpg?oh=986d75555489f7195fe70ed367d44e02&oe=59682C46
14. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/s960x960/17097728_1756624611226698_2506576050862015784_o.jpg?oh=9fcc20ea1f6f77c4876ed9836de42e92&oe=595E6518
15. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/s960x960/17016810_1756624857893340_2812112626422571361_o.jpg?oh=270051db32549c82e2e4217006c829d0&oe=5962C9A9
16. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/16427787_1741680226054470_1307022298757645205_n.jpg?oh=731a7cd55433296a884f0d4bc38a1ccc&oe=595DCE65
17. https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/16806970_1749071968648629_3549580934144639931_n.jpg?oh=9214de2ff8fba96e871c16743de747bc&oe=59704FF5

Рис. 2. Поліські хрестики XVIII–ХІХ ст. (2)

Рис. 2. Поліські хрестики XVIII–ХІХ ст. (2)

Рис. 3. Поліські хрестики XVIII–ХІХ ст. (3)

Рис. 3. Поліські хрестики XVIII–ХІХ ст. (3)

Зведена таблиця українських хрестів лівобережного Полісся Частина 1

Зведена таблиця
українських хрестів лівобережного Полісся
Частина 1

Зведена таблиця українських хрестів лівобережного Полісся Частина 2

Зведена таблиця
українських хрестів лівобережного Полісся
Частина 2

КОМПЛЕКС НАТІЛЬНИХ ХРЕСТІВ «ІЗ ЗАПОРОЗЬКИХ ПОХОВАНЬ» В ФОНДАХ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ ІМ. Д.І. ЯВОРНИЦЬКОГО

КОМПЛЕКС НАТІЛЬНИХ ХРЕСТІВ «ІЗ ЗАПОРОЗЬКИХ ПОХОВАНЬ» В ФОНДАХ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ

ІМ. Д.І. ЯВОРНИЦЬКОГО

Степаненко Наталія, старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І.Яворницького

Тихонова Маргарита, старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І.Яворницького

Векленко Віктор, науковий співробітник Інституту суспільних досліджень (м. Дніпропетровськ)

В фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького широко представлені вироби культової пластики XII–XIX ст. – енколпіони, натільні, наперсні і напрестольні хрести, іконки, складні, підвіски тощо. Серед них важливе місце посідає комплекс натільних хрестів «Із запорозьких поховань», зібраний Д.І. Яворницьким.

Комплекс отриманий дослідником внаслідок робіт у Надпорожжі Дніпрогесівської археологічної експедиції Наркомпросу УРСР 1927–1932 рр. [6], коли були відкриті і частково досліджені козацькі цвинтарі XVII–XVIII ст. біля сс. Любимівка і Старий Кодак [5, 120–121; 10, 9–10]. Комплекс нараховує 7 знахідок (рис. 1) і охоплює період XVII–XIX ст. 3 предмети з нього – бронзові литі, 1 – срібний литий, 1 – різаний із бронзової платівки, 1 – з дерева і 1 – з перламутру. Нижче розглянемо вищезгадані тільники.

Хрест №1 (КП–36309/К–1780) – бронзовий литий прямий латинський 48 х 22 мм, двоплановий за композицією. Складається із зовнішнього хреста 35 мм заввишки і шириною балок 9 мм і внутрішнього восьмикінцевого, обабіч якого – спис і тростина. По кінцях балок написи ЦРЬ СЛВЫ  (Цар Слави), СЫНЪ БЖИ (Син Божий), а також – ІС ХС, під титлами. З обох боків тільник був вкритий білою емаллю. На зворотному боці – текст молитви «Да восереснет Бог». Вушко пласке фігурне (рис. 1.1).

Подібні тільники побутували на українських землях як у XVII ст., так і в подальші часи і саме їх старовірча традиція називає козацькими. Близькі аналогії хрестам групи зустрічаються у знахідках В. В. та Є. В. Бінкевичів [3, 98] з Ігренського півострову та матеріалах Старосинявського району Хмельницької області [4, 145].

Хрест №2 (КП–35251/К–1783) – срібний литий 54 х 23 мм, подібний до вищеописаного (рис. 1.7). Відмінності полягають, передусім, у матеріалі виготовлення та датуванні, оскільки знахідка має клейма: пробірне 84, міське і майстра. Клейма показують, що хрестик був виготовлений у 1862 р. у м. Кострома. Це доводить, що цвинтар XVII–XVIII ст. використовувався і наприкінці XIX ст. Ймовірно, на момент досліджень Д. І. Яворницького надгробок був пошкоджений, що дозволило віднести предмет до матеріалів «із запорозьких поховань».

До періоду XVIII ст. можна віднести і вирізьблений із кипариса тільник, що наслідує галицькі зразки 1710 – 1720 рр. [9, 18]. Хрест №3 (КП–36308/К–1779) – високохудожній виріб 68 х 32 мм (рис. 1.3). Прямий латинський, на лицевому боці в центральній частині – рельєфне зображення розіп’ятого Господа, якому пристоять Богородиця і Іоанн. На задньому плані – крила-промені, котрі осяюють Розп’яття, та ієрусалимські палати. Вгорі і внизу написи в медальйонах – ІНЦІ (Ісус Назарейський Цар Іудейський) та МЛРБ (місце лобне розіп’ятий бисть).

На зворотному боці – ростове зображення Богородиці з Немовлям. Вгорі і внизу написи в медальйонах – ІСХС та МРӨҮ (Марія Богородиця). Тло в центральній частині декороване зірками, решта – у геометричних візерунках з мотивом трикутника. В іконографії хреста відчутні західні впливи: Богородиця і Немовля зображені в коронах.

На оголів’ї з лицевого і зворотного боків – рівнокінцевий хрест з розширеними балками.

До XVIII ст. відноситься і решта знахідок. Передусім слід відзначити достатньо ординарний бронзовий литий виріб. Хрест №4 (КП–36311/К–1782) – прямий латинський з лінійно розширеною нижньою напівбалкою 47 х 29 мм (рис. 1.6). Типовий для багатьох пам’яток козацької доби Надпорожжя, має численні аналогії з території Самарі-Богородицької фортеці, Ігренського півострову та інших місць [2; 3; 4].

Важливим для визначення комплексу як «козацького» є хрест №5 (КП–36315/К–1786). Вирізаний із бронзової платівки тільник 42 х 32 мм має численні аналогії з території Дніпропетровської області [1] та суміжних регіонів. На лицевому боці – різьблений прямий латинський хрест, кінці балок прикрашені смужками дрібних насічок, що повторюють зовнішні контури кінців хреста (рис. 1.2). Вушко знахідки втрачене (було припаяне), зворотний бік – без написів і зображень.

Дуже цікавий і не характерний для Дніпропетровщини хрест №6 (КП–36314/К–1785). Бронзовий литий восьмикінцевий тільник (30 х 19 мм) має трійчасті закінчення на горизонтальній балці. В центральній частині –  Розіп’ятя, що за своїм типом кореспондується з католицькими зразками тільників, поширених у ХІV – ХVІІ ст. на території Німеччини, Данії , Швейцарії і Польщі [7, 127, 131] (рис. 1.4), і це дає нам змогу визначити хрест як західноєвропейський ХVІІ ст.

Також унікальним для Надпорожжя є перламутровий хрест №7 (КП–36313/К–1784) 33 х 20 мм. Хрест – двоплановий за композицією. Зовнішній – прямий латинський із трійчастими закінченями горизонтальних і горішньої напівбалки, нижній кінець хреста відламаний. Внутрішній – прямий латинський із розіп’ятим Господом (рис. 1.5). За попередньою інформацією, знахідка є паломницьким тільником і походить із Святої землі.

Таким чином, представлений комплекс «Із запорозьких поховань» в достатній мірі репрезентує ставрографічну і певною мірою етнічну ситуацію козацької доби в Надпоріжжі, підтверджує тезу про нечисленність натільних хрестів у козацьких похованнях та демонструє можливості подальших відкриттів в сучасній українській ставрографії.

 

Список використаних джерел та літератури:

  1. Векленко В. О. Запорозькі натільні хрести XVIII ст. з території Середнього Присамар’я / В. О. Векленко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. – К., 2009. – Вип. 18.– С. 100–107.
  2. Векленко В. А. Нательные кресты Самари–Богородицкой крепости: монография / В.А. Векленко. – Д.: Изд-во ДНУ, 2010. – 216 с.; вкл. 48 с.
  3. Векленко В. О. Натільні хрести XVII–XVIII ст. з території Ігренського півострову (зібрання В. В. та Є. В. Бінкевичів) / В. О. Векленко, М. В. Несправа // Проблеми археології Подніпров’я. – Д., 2009. – С. 96–104.
  4. Векленко В. О. Ставрографічний комплекс з Старосинявського району Хмельницької області. / В. О. Векленко, О. В. Мігульов // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні : [зб. наук. статей]. – К., 2011. – Вип. 20, ч. І. – С. 143–147.
  5. Ковалева И. Ф. Днепрогэсовская археологическая экспедиция Наркомпроса УССР 1927–1932 гг. Диссертация на соискание ученой степени канд. ист. наук: Рукопись. / И. Ф. Ковалева. – Д., 1971. – 287 с.
  6. Ковальова І. Ф. До ювілею Дніпрогесівської археологічної експедиції 1927–1933 рр. / І. Ф. Ковальова // Проблеми археології Подніпров’я. – Д., 2003. – С. 4–13.
  7. Молодин В.И. Европейские кресты-тельники / В. И. Молодин // Ставрографический сборник. Книга ІІІ: Крест как личная святыня. Сб. статей. – М., 2005. – С. 83 – 133.
  8. Николаева Т. В. Древнерусская мелкая пластика XI–XVI веков. / Т. В. Николаева. – М.: Советский художник, 1968. – 176 с.
  9. Станкевич М. Структури художнього тексту хреста / М. Станкевич // Українська хрестологія . – Львів, 1999. – С. 7 – 21.
  10. Яворницький Д.І. Звіт за роботу експедиції по дослідженню території Дніпрельстану і порожистої частини Дніпра, р. 1932. / Д.І. Яворницький. Науковий архів ІА НАНУ, ф. 18, спр. 155.

    Рис. 1. Комплекс натільних хрестів «Із запорозьких поховань»

    Рис. 1. Комплекс натільних хрестів «Із запорозьких поховань»

СТАВРОГРАФІЧНИЙ КОМПЛЕКС З СТАРОСИНЯВСЬКОГО РАЙОНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

В. О. Векленко, М. В. Несправа

 

КОМПЛЕКС ДРІБНОЇ КУЛЬТОВОЇ ПЛАСТИКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ЕТНІЧНОЇ І КОНФЕСІЙНОЇ ІСТОРІЇ СТАРОСИНЯВСЬКОГО РАЙОНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

 

Досвід аналізу виробів дрібної культової пластики як з території Дніпровського Присамар’я [1–9], так і з інших українських земель [10; 11] дозволяє припустити можливість використання ставрографічний матеріалів у сукупності археологічних знахідок в якості джерел локальної й етнічної історії регіонів України [12]. Одним з таких цікавих, але малодосліджених у ставрографічному аспекті є Поділля.

Сучасна Хмельницька область (колишнє Поділля) посідає значне місце в українській історії ранньомодерної доби. На зазначеній території відбулася Пилявецька битва, тут збереглося чимало населених пунктів, назви яких знані поціновувачами козацької минувщини. Проте, значна кількість невеликих містечок і поселень, заснованих впродовж XVI–XVII ст., котрі зникли у першій половині  ХІХ ст., майже не залишили по собі інших свідчень, крім археологічних матеріалів. Ситуація ускладнюється тим, що через свої незначні розміри, ці населені пункти не були позначені на тогочасних картах.

Перш ніж перейти до розгляду комплексу, вважаємо за необхідне тезово звернути увагу на картину історичних подій, що вплинули на досліджувану територію, а також на певні конфесійні зміни, які мають неабияке значення для вивчення регіональної ставрографії. Після Берестейської унії 1596 р., польська влада розпочала всебічний тиск на православний клір і мирян українських земель з метою переходу останніх на уніатство. Навіть відновлення православної ієрархії у 1620 р. мало допомогло мешканцям невеликих містечок і сіл. За часів Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького вплив унії був ліквідований, але за Андрусівським перемир’ям Правобережна Україна, в тому числі і Поділля, знову повернулися під юрисдикцію Речі Посполитої. Зрозуміло, що з цього часу наступ на православ’я посилився. За другим розподілом Польщі Поділля і Волинь відійшли до Російської імперії, з цього часу на Поділлі відновлюється домінування православної церкви. При цьому слід враховувати, що з одного боку, церковна унія певною мірою законсервувала існуючу на той час обрядність, а з іншого ніщо не могло завадити спілкуванню та різного роду обмінам українців з обох берегів Дніпра.

В 1830 р. розпочалося польське повстання, придушене у 1831 році. Одним з наслідків його була ліквідація старого адміністративного устрою, воєводства перетворено на губернії, землі шляхтичів-повстанців відібрані у родів колишніх власників, а населені пункти – перетворені на військові поселення. Не оминула ця доля і села Литинського й Летичівського повітів. Серед інших були ліквідовані села Грабовець (Грабівка) та Золотаренки (Золотарівка) [13, 547–548], розташованих південніше тогочасних містечок Пилява й Стара Синява (рис. 1), жителів з них переселили до с. Паньківці [14]. Окремі дані про с. Паньківці за 1830–1850 рр. збереглися в тогочасних військових і церковних статистичних матеріалах [15, 46; 16, 14; 17].

У 2010 р. стала відома інформація про продаж великого комплексу натільних хрестів XVI–XVIII ст. з території Старосинявського району Хмельницької області. За попередніми даними, комплекс нараховував понад 150 виробів (рис. 2). Доки йшли перемовини про умови придбання та загальну вартість знахідок, частина предметів було продано власником вроздріб. Наприкінці 2010 р. у комплексі нараховувалося 133 одиниці, котрі охоплювали період XVI – початку XIX ст., та на момент придбання в ньому було 155 одиниць. У 2011 р. вищезазначений комплекс було придбано, а у 2013 передано до новоствореного Музею Хреста на Дніпропетровщині [18]. Вигляд втрачених екземплярів відтворено завдяки фондам Музею Хреста та російським публікаціям, оскільки деякі, позначені як продані колишнім власником, предмети виявилися наявними і навпаки. Тому даній публікації передувало кропітке співставлення придбаних хрестів і світлин. Нижче пропонуємо стислий розгляд цього зібрання.

Нижче пропонуємо до розгляду ставрографічні матеріали.

Найдавнішими серед них є два тільники, які виготовлялися наприкінці XIV–XV ст. Виходячи із можливостей розширення хронологічних меж побутування подібних предметів, ми можемо впевнено припустити їх датування XV–XVII ст. (рис. 3.1, 2). Ще два хрести (рис. 4.1, 2) за існуючими аналогіями віднесені до XVI–XVII ст. Всі вони – бронзові литі

Предмети, що мають ознаки виготовлення у XVII ст. – бронзові литі (рис. 3. 3, 4. 3–26). 18 з них мають закруглені закінчення балок, приблизно в половині випадків закруглення переходять у кут. Решта – прямі латинські. Зовнішні кути середохрестя розділені промінцями або кульками на волютах, що є характерною ознакою виробів саме цього часу. У зв’язку із їх традиційністю для українського побуту не виключається їх вжиток і пізніше – в наступному столітті.

«Протобарочні» або «козацькі» хрести (рис. 4.27–52) фіксуються у центрально-українських землях з XVII ст. За номенклатурою виробів старовірських майстерень кінця ХІХ ст. такі тільники носять назву «козацьких». За розмірами переважають знахідки 35–40 мм заввишки. Стан збереженості тотожний барочним хрестам, на багатьох вціліли рештки емалювання. За етнографічними спостереженнями побуту російських старовірів, не виключено можливість належності подібних предметів до речей чоловічого вжитку. Всі вироби даної категорії – бронзові литі, прямі латинські за формою, на звороті – текст молитви «Да воскреснет Бог».

Особливий інтерес викликають барочні хрести (рис. 5). Більшість знахідок групи невеликі за розмірами (35–40 мм заввишки), великих (понад 50 мм) лише 2. Стан збереженості предметів різний – від задовільного до гарного, частина виробів зберегла рештки білої, жовтої чи блакитної поливи. Попри існуючи дискусію про належність подібних речей старовірському колу побутування, ми маємо, передусім, згадати про вкрай негативне ставлення українського православного соціуму до старовірів. Подібно до Самарі–Богородицької фортеці [1], ми можемо припустити належність цієї категорії знахідок старообрядським мешканцям регіону, бо на відміну від дослідженої у Присамар’ї пам’ятки, старовіри на Поділлі були, зокрема – у с. Коренівка Ольгопольського повіту, проте у 1800 р. більшість родин звідси перейшла до турецьких земель. На середину XIX  ст. на території Литинського повіту проживало 369 прихильників цього релігійного руху, у Литичівському повіті – 626. Причому, переважна їх більшість мешкала у повітових центрах. Таким чином, як і у випадку із населенням посаду Богородицької фортеці [1, 49–52], дану категорію дрібної культової пластики, слід відносити до речей українського вжитку XVII–XVIII ст., при цьому ми не виключаємо можливість належності подібних речей до жіночих або дівочих аксесуарів.

До цього ж хронологічного відтинку віднесено і чотирьох кінцевий хрест із закінченнями балок у вигляді трилисників (рис. 2, 3.19). Достатньо рідкісне явище в українській ставрографії, проте подібні знахідки достатньо розповсюджені на півдні етнічних російських земель.

Тільники XVIII ст. достатньо різноманітні. 2 предмети мають ознаки XVII ст. (рис. 6.48–49), але віднесені до пізніших часів за аналогіями зібрання Російського етнографічного музею [19]. Ще 2 (рис. 3.4, 6.42) можуть бути віднесеними як до католицьких предметів, так і до речей православного вжитку, оскільки подібні знайдені і біля с. Сокілки (Полтавська обл.), і на Ілимському могильнику [20, №264]. 34 знахідки – прямі латинські, 9 – з лінійним розширенням балок, 7 – із закругленими або трійчастими розширеннями кінців напівбалок. Частина прямих латинських хрестів (рис. 6.1–21) може бути віднесеною і до раніших часів при наявності датованих аналогій. Вироби цього періоду – бронзові литі.

Також існує й невелика група тільників, виготовлених на початку ХІХ ст. (рис. 3.5–16, 6.45–50). Оскільки матеріал частини з них визначити неможливо, бо відтворення їх вигляду відбувалося за формую обрисів, можемо припустити, що тільники цього часу у більшості своїй виготовлені з латуні у техніці штамповки, хоч і не можемо виключити можливості лиття із бронзи. Наявні вироби (6 предметів) зроблено штамповкою (рис. 6.45–47) з латуні та литтям з бронзи (рис. 6.49–50) та олова (рис. 6.48).

Також у комплексі були присутні 3 дукачі з російських монет (рис. 2, 3.17)  та паломницький латунний медальйон (рис. 2, 3.18), який свідчить про мандрівку до українського православного монастиря.

Натільні хрести комплексу, в цілому, ординарні і характерні для більшості українських і російських земель. Важливою особливістю колекції є свідчення домінування класичних православних тільників на землях уніатської експансії, що дозволяє припустити відсутність тотального втручання католицької влади в побутові деталі місцевого релігійного життя. Важливим моментом є наявність великої кількості знахідок, котрі донедавна атрибутувалися як вироби старовірського виготовлення або побутування. Зібрання черговий раз підтверджує тезу, принаймні щодо барочних хрестів, про український архетип подібної категорії предметів особистого благочестя.

 

Перелік літератури:

  1. Векленко В. А. Нательные кресты Самари–Богородицкой крепости: монография. – Днепропетровск, 2010.
  2. Векленко А. В., Векленко В. О., Мігульов О. В. Християнське срібло ХІХ ст. з Ігренського півострову // Музейні читання. – К., 2012. – С. 272–278.
  3. Векленко В. О. Запорозькі натільні хрести XVIII ст. з території Середнього Присамар’я // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. – К., 2009. – Вип. 18.– С. 100–107.
  4. Векленко В. О. Знахідки українських натільних хрестів у Середньому і Нижньому Присамар’ї. // Січеславський альманах: зб. наук. праць. – Д., 2008. – Вип. 3. – С. 87–94.
  5. Векленко В. О. Українські натільні хрести Середнього та Нижнього Присамар’я. // Перлини козацького Присамар’я: містечко Самарь та Богородицька фортеця. Тематичний збірник. – 2008. – С. 154–159.
  6. Векленко В.О., Мігульов О.В. Натільні хрести козацької доби з Ігренського півострову (попереднє повідомлення) // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 19. – К., 2010. – С. 83–87.
  7. Векленко В. О., Мігульов О. В. Середньовічні натільні хрести з Ігренського півострову // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження: зб. наук. пр. – Д., 2010. – С.292–300.
  8. Векленко В. О. Несправа М. В. Натільні хрести XVII–XVIII ст. з території Ігренського півострову (зібрання В. В. та Є. В. Бінкевичів) // Проблеми археології Подніпров’я. – Д., 2009. – С. 96–104.
  9. Векленко В. О., Несправа М. В. Втрачена ставрографія Ігрені // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. – К., 2013. – Вип. 22. Частина 1.– С. 235–239.
  • Векленко В. Ставрографічні матеріали з с. Липці Харківської області: презентація комплексу // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 21. – Ч. 1. – К., 2012. – С. 184–188.
  • Векленко В., Мігульов О. Ставрографічний комплекс з Старосинявського району Хмельницької області // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 20. – Ч. 1. – К., 2011. – С. 143–147.
  • Векленко В. О., Несправа М. В. Археологічні пам’ятки як джерело локальної історії (на прикладі Богородицької фортеці). // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Інститут української ареографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Т. 19 (у 2-х кн.). Тематичний випуск: «Джерела локальної історії: методи дослідження, проблеми інтерпретації, популяризація». – Книга 1. – К., 2009. – С. 188–196.
  • Приходы и церкви Подольской епархии. – ТПЕИСК, 1901 г., т. 9.
  • Жарких М. І. Храми Поділля.http://www.myslenedrevo.com.ua/ studies/xramypod/60starosyn. html
  • Атлас статистический округов последних четырех Новороссийского и пяти Киевского и Подольського военного поселения. 1852. – Б./м., б./г.
  • Атлас статистический округов последних четырех Новороссийского и пяти Киевского и Подольського военного поселения. 1855. – Б./м., б./г.
  • Историко-статистическое описание прихода с. Паньковец Свято-Михайловской церкви Подольской епархии, Летичевского уезда. – Подольские епархиальные ведомости, 1868 г., № 22, с. 743–751.
  • http://pamjatky.org.ua/?p=9024
  1. Русский православный крест в собрании Российского этнографического музея. – СПб: Изд-во «Арт-палас», 2007.
  2. Молодин В. И. Кресты-тельники Илимского острога. – Новосибирск: ИНФОЛИО, 2007. – 248 с.
    Рис. 1. Генеральна карта Подільської губернії 1821 р.

    Рис. 1. Генеральна карта Подільської губернії 1821 р.

    OLYMPUS DIGITAL CAMERA

    OLYMPUS DIGITAL CAMERA

    Рис. 3. Відтворений вигляд втрачених предметів

    Рис. 3. Відтворений вигляд втрачених предметів

    Рис. 4. Натільні хрести XVI–XVIII ст.

    Рис. 4. Натільні хрести XVI–XVIII ст.

    Рис. 5. Барочні хрести XVII–XVIII ст.

    Рис. 5. Барочні хрести XVII–XVIII ст.

    Рис. 6. Натільні хрести XVIII–ХІХ ст.

    Рис. 6. Натільні хрести XVIII–ХІХ ст.

СТАВРОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ З С. ЛИПЦІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ПРЕЗЕНТАЦІЯ КОМПЛЕКСУ

СТАВРОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ З С. ЛИПЦІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ПРЕЗЕНТАЦІЯ КОМПЛЕКСУ
Село Липці (Харківський район Харківської області) розташоване в долині річок Харків і Липець, в 30 км на північ від м. Харків [3, 621]. Засноване в 1655 р. вихідцями з Правобережної України вже в 1658 р. стало сотенним містечком. Його населення в 1779 р., згідно «Ведомости, исъ какихъ именно городовъ и уездовъ Харьковское наместничество составлено и сколько было въ нихъ душъ на 1779 годъ», було достатньо численним: 1431 «військовий обиватель», 48 циган, 136 «владелческих подданных мелкопоместных помещиков» та 13 однодворців поручика Петра Черняка (враховувалися виключно чоловіки, оскільки оподаткування рахувалося на них). Таким чином, Липці на той рік були другим за розмірами населеним пунктом Харківського повіту (1641 ч.), поступаючись тільки військовій слободі Деркачі (2433 ч.) [5; 8].
За радянських часів етнічна історія невеликих міст і містечок козацької доби не досліджувалась в достатній мірі. Зараз ситуація поступово змінюється за допомогою комплексного вивчення писемних і археологічних джерел. Одним з таких напрямків може бути використання ставрографічних матеріалів, зокрема – комплексу натільних хрестів, зібраного впродовж 2005– 2010 рр. у місцевих шукачів та краєзнавців.
Комплекс нараховує 341 знахідку і охоплює, за невеликим виключенням період кінця XVI – XIX ст. Один предмет (рис. 1.1) належить до періоду XII–XIII ст.: цей тільник може свідчити про заснування села на місці домонгольського поселення. Атрибутація предметів здійснюється за зразком та аналогічними матеріалами з Самарі-Богородицької фортеці [1].
До періоду XVI–XVII ст. належать 12 знахідок (рис. 1.2–13), які могли належати засновникам села. 10 – прямі латинські, за формою зовнішнього хреста, а 2 – з лінійними розширеннями напівбалок. Скоріш за все, виходячи з середньої тривалості життя тогочасних українців та специфіки ситуації на Правобережній Україні, ці предмети мають датуватися першою половиною XVII ст.
До XVII ст. належать 6 хрестиків (рис. 1.14–19), котрі, за формою та особливостями оздоблення, могли належати вихідцям з російських земель. Особливу увагу привертає тільник №18, аналогії якому досі знаходилися виключно у виробах XVIII ст. (без заповнення зовнішніх кутів середохрестя).
Наступними за хронологією є дві групи хрестиків – «барочні» жіночі і так звані «козацькі» чоловічі. Обидві групи належать до XVII–XVIII ст. і репрезентують традиційні ставрографічні комплекси тогочасних українських поселень. Оскільки в таких обсягах «козацькі» хрестики не публікувалися раніше, а в російських дослідженнях вони, як і «барочні» атрибутуються як виключно речі старовірського вжитку, вважаємо за необхідне ще раз стисло звернути увагу на деякі аспекти побутування подібних виробів та розселення старовірчих громад на українських землях.
Передусім, слід зазначити, що в номенклатурах литих з кольорових металів виробів старовірчих майстерень Центральної Росії кінця ХІХ ст. подібні прямі латинські хрестики мають назву «козацькі» і, зрозуміло, належать саме до предметів чоловічого вжитку. Якоюсь мірою це підтверджують знахідки Д.І.Яворницького фонду «Із запорозьких поховань» Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І.Яворницького, зокрема – хрест КП–36309.
Щодо старовірських громад північної Гетьманщини, то перші подібні осередки з’явилися тут на нетривалий час в 1669 р. [2, 47–67], і лише з середини 1680-х рр. міграція старовірів набула більш-менш помітних масштабів. Причому, головними принадами для них тут була близькість до польських земель (можливість швидкої подальшої еміграції) та відсутність утисків та прискіпливого контролю влади. В 1715––1718 рр. на Стародубщині в 13 слободах нараховувалось 3813 чоловік мешканців. На Харківщині ж нараховувалося лише кілька невеликих старовірських поселень навколо самого міста [9]. Через те, що історія міграції старовірів на Слобожанщину вимагає ґрунтовнішого дослідження, ми продовжуємо наполягати на належності подібних виробів саме українському населенню. При цьому не виключається можливість широкого розповсюдження подібних тільників старовірчого виробництва на українських землях з кінця XVIII ст. через високий попит на них в традиційному українському суспільстві.
«Барочні» натільні хрести – найчисленніша група, яка нараховує 134 предмети (рис. 1.20–81, 2.82–153). Як і на Самарі–Богородицькій фортеці, група представлена трьома розмірами – великим, середнім і малим; причому маленьких хрестиків (близько 3 см заввишки з вушком) – найбільше. Певна відмінність від вищезгаданого комплексу полягає у більшому розмаїтті форми знахідок (від класичної до видовженої) та особливостях внутрішнього планування (частина знахідок із заглибленим основним хрестом).
«Козацькі» натільні хрести – друга за численністю група (рис. 2.154–172, 3. 173–268, 4.269–277). До її складу віднесено 124 тільники з достатньо великою варіативністю написів на лицевому боці.
Класичних російських виробів XVIII ст. – 39 примірників (рис. 4.278–316). З них 22 – або прямі латинські, або з лінійним розширенням нижньої напівбалки. 3 – з лінійними розширеннями та прямими усіх напівбалок і 1 – з трикутними закінченнями. Також до цієї групи подано 5 виробів із закругленими розширеннями напівбалок та трійчастими чи закругленими закінченнями.
До XVIII ст. належить і класичний жіночий хрестик із скляними вставками (рис. 4.318), повна аналогія якому є і серед матеріалів Самарі–Богородицької фортеці, і серед знахідок з Полтавщини і с. Карабінівка Поавлоградського району Дніпропетровської області.
До періоду XVIII–ХІХ ст. віднесена невелика група католицьких виробів (рис. 4. 317, 319, 320, 327) – 3 тільники і жетон. Проте конфесійна належність №№ 317 й 327 знаходиться під сумнівом, бо подібні матеріали походять і з православних поховань [7, 141]. Також ще один хрестик цього часу (рис. 4.321) знаходиться під питанням, оскільки має ознаки католицьких хрестів (достатньо тотожні лицевий і зворотний боки), але має аналогії як серед знахідок з Полтавщини (с. Сокілки), так і матеріалів розкопок Ілімського острогу [4, №264].
Останньою за хронологією є достатньо представницька група, в цілому, типових штампованих з латуні натільних хрестів ХІХ ст. (рис.4.322–326, 328–341), яка нараховує 19 одиниць. Подібні речі представлені як українськими, так і російськими матеріалами [6, 112–117], проте залишаються поза межами широкого наукового обігу.
Представлений комплекс, незважаючи на його певну неповноту (поза межами дослідження на сьогодні залишається близько 100 тільників з с. Липці, які знаходяться в приватних зібраннях м. Харків), в достатній мірі репрезентує етнічну історію цього села. Зрозуміло, що подальше ґрунтовне вивчення вищенаведених натільних хрестів потребує і пошуків писемних джерел щодо етноісторичних процесів на Слобожанщині у XVII–XIX ст. Подібні комплексні дослідження не тільки збагатять українську ставрографію, але й обумовлять повніше розуміння процесів залюднення північного сходу України.

________
1. Векленко В.А. Нательные кресты Самари–Богородицкой крепости: монография / В.А. Векленко. – Д.: Изд-во ДНУ, 2010. – 216 с.; вкл. 48 с.
2. Волошин Ю.В. Розкольницькі слободи на території Північної Гетьманщини у XVIII ст. (історико-демографічний аспект) / Ю.В. Волошин. – Полтава:АСМІ, 2005. –312 с.
3. История городов и сёл Украинской ССР. Харьковская область / Под ред. В. М. Кулаковского, И. Л. Бутич и др. — К.: Институт истории АН УССР. — 1976. – 722 с.
4. Молодин В.И. Кресты-тельники Илимского острога / В.И.Молодин. – Новосибирск: ИНФОЛИО, 2007. –248 с.: ил.
5. Описания Харьковского наместничества конца XVIII в. Описательно-статистические источники. — К.: Наукова думка, 1991.
6. Островский А.Б. Русский православный крест в собрании Российского этнографического музея / А.Б. Островский, Ю.А. Федоров. – СПб.: Изд-во «Арт-Палас», 2007. – 348 с.
7. Тетеря Д. Натільні хрести козацької доби з території Центральної Переяславщини / Д.Тетеря // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – К, 2011. Вип. 20, ч. 1. – С. 139–142.
8. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%BF%D1%86%D1%8B#cite_ref-.D0.9E.D0.BF.D0. B8.D1.81.D0.B0.D0.BD.D0.B8.D1.8F_.D0.A5.D0.B0.D1.80.D1.8C.D0.BA.D0.BE.D0.B2.D1.81.D0.BA.D0.BE.D0.B3.D0.BE_.D0.BD.D0.B0.D0.BC.D0.B5.D1.81.D1.82.D0.BD.D0.B8.D1.87.D0.B5.D1.81.D1.82.D0.B2.D0.B0_0-1
9. http://www.starover.religare.ru/article7715.html

Рис. 1. Натільні хрести XІI і XVI–XVIII ст.

Рис. 1. Натільні хрести XІI і XVI–XVIII ст.

Рис. 2. Жіночі «барочні» і чоловічі «козацькі» натільні хрести XVII–XVIII ст.

Рис. 2. Жіночі «барочні» і чоловічі «козацькі» натільні хрести XVII–XVIII ст.

Рис. 3. Чоловічі «козацькі» натільні хрести XVII–XVIII ст.

Рис. 3. Чоловічі «козацькі» натільні хрести XVII–XVIII ст.

Рис. 4. Чоловічі «козацькі» натільні хрести XVII–XVIII ст.  та штамповані вироби XIX ст.

Рис. 4. Чоловічі «козацькі» натільні хрести XVII–XVIII ст.
та штамповані вироби XIX ст.

ЗАПОРОЗЬКІ НАТІЛЬНІ ХРЕСТИ XVIII СТ. З ТЕРИТОРІЇ СЕРЕДНЬОГО ПРИСАМАР’Я

ЗАПОРОЗЬКІ НАТІЛЬНІ ХРЕСТИ XVIII СТ.
З ТЕРИТОРІЇ СЕРЕДНЬОГО ПРИСАМАР’Я
Багаторічні дослідження у Нижньому Присамар’ї колективу науково-дослідної лабораторії археології Придніпров’я Дніпропетровського національного університету та краєзнавців-аматорів дозволили отримати і ввести до наукового обігу значну колекцію натільних хрестів XVI – XVIII ст., частина яких (рис. 1. 1 – 4), за авторською інтерпретацією, визначено як тільники запорозького походження [1; 4]. Сьогодні з’явилася можливість поширити це визначення на нові надходження культових виробів з Середнього Присамар’я.
Впродовж 2007 – 2009 рр. краєзнавцем-аматором О. М. Шульгою і науковим співробітником Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей О. Г. Яровим* було здійснено розвідки території колишнього с. Карабинівка Павлоградського району Дніпропетровської області. Сучасне село з тією ж назвою перенесене у ХХ ст. на 4 км на захід – південний захід. Внаслідок проведених пошуків отримано значні матеріали, у тому числі натільні хрести XVIІ – XVIII ст., всього – 14 екземплярів, частину з яких, а саме 6 екз., на підставі наших попередніх досліджень [2; 3], вважаємо предметами запорозького виготовлення чи побутування. Нижче подаємо їх опис.
Хрест № 1, мідний, вирізаний із металевого листа (рис. 1.5). Збереглися горизонтальна і горішня частина вертикальної балки, нижня частина і вушко втрачені. Зовнішній хрест за формою – латинський із лінійно незначно розширеними балками, кінці яких зведені на кут. На лицевому боці зображено вибитий зубильцем прямий латинський хрест, балки котрого прикрашені зубчастим візерунком. Середохрестя розділене чотирма групами по три промені кожна. В горішній частині – стилізоване зображення сяйва, по кінцях горизонтальної балки – викарбувані літери іс. хс. Вушко було зсувним, з лицевого і зворотного боків кінця вертикальної балки знаходяться канавки для його фіксації. Зворотний бік хреста без написів і зображень. Розміри: 20х34 мм, товщина – 1 мм.
Хрест № 2 – мідний, виготовлений у аналогічній техніці (рис. 1.6). Зовнішній хрест за формою – латинський із лінійно розширеними балками (горизонтальна – з 6 до 10 мм, вертикальна – з 7 до 10 мм угорі та з 8 до 12 мм унизу), кінці яких зведені у кут за допомогою волют. По периметру має окантовку смугою до 1 мм завширшки. На лицевому боці вміщено внутрішній прямий латинський хрест 22х15 мм, вибитий зубильцем; на кінцях балок помітні сліди перпендикулярних ударів, самі балки прикрашені ледь помітною насічкою. Хрест стоїть на Голгофі, зображеній у вигляді карбованої гратчастої конструкції. У горішній частині вертикальної балки гравійоване стилізоване сяйво, на кінцях рамен – літери іс. хс. Втрачене вушко також було зсувним: на верхівці вертикальної балки з обох боків – канавки для фіксації. Зворотний бік не мав написів і зображень. Розміри: 55х38 мм, товщина – 0,5 – 1 мм.
Хрест № 3, мідний, виготовлений у вищезазначеній техніці (рис. 1.8). Зовнішній хрест за формою – латинський із лінійно розширеними балками від 5 мм у середохресті до 10 та 12 мм (унизу), кінці котрих зведені на кут. Краї рамен декоровані кутовими фігурами, нанесеними зубчастим штампом, на нижній частині вертикальної балки до зубчастого кута прилягають дві невеликі зубчасті смужечки. На лицевому боці вміщено вибитий зубильцем внутрішній прямий латинський хрест 20х16 мм, середохрестя розділене чотирма променями, написи відсутні. Втрачене вушко кріпилося за допомогою пайки. Зворотний бік без написів і зображень. Розміри: 39х32 мм, товщина – 0,75 мм.
Хрест № 4, бронзовий, виготовлений у аналогічній техніці (рис. 1.7). Зовнішній хрест за формою – латинський із лінійно розширеними балками від 7 у середохресті до 11 мм по раменам та верхній частині вертикальної балки і від 9 до 13 мм (унизу); кінці балок, зведені на кут, декоровані кутовим прямокутним штампом.
На лицевому боці вміщено внутрішній прямий латинський хрест 22х16 мм. Він вибитий тим же прямокутним штампом, що і у попередньо розглянутих виробах, зміщений від геометричних центрів балок. Написи відсутні. Втрачене вушко кріпилося за допомогою пайки; зворотний бік без написів і зображень. Лицевий і зворотний боки мають ознаки термічного впливу. Розміри знахідки: 41х32 мм, товщина – 0,5 мм.
Хрест № 5 – мідний, так само вирізаний або вирубаний із металевої платівки та загладженими по краю ребрами (рис. 1.9). Зовнішній хрест – латинський із лінійно розширеними балками (горизонтальна – з 6 до 10 мм, вертикальна – з 6 до 10 мм угорі та з 7 до 13 мм унизу), кінці яких закруглено і оздоблено кутом і волютами. На лицевому боці викарбувано внутрішній прямий латинський хрест розміром 18х11 мм із середохрестям, розділеним чотьирма промінцями; на кінцях рамен – написи іс. хс. У горішній частині вертикальної балки вміщено стилізоване зображення птаха, унизу – горизонтальна вісімка, яка слугує за символ безконечності, та овал, котрий, можливо, позначає рибу – один із символів Христа. Втрачене вушко було зсувним: на верхівці вертикальної балки з лицевого боку знаходиться канавка для його фіксації, на зворотному – сліди пайки. Зворотний бік без написів і зображень. Розміри: 40х33 мм, товщина –1,5 мм.
Хрест № 6 – мідний, виготовлений у аналогічній техніці (рис. 1.10). Зовнішній хрест за формою – латинський із лінійно розширеними балками (горизонтальна – з 5 до 11 мм, вертикальна – з 6 до 10 мм угорі та з 5,5 до 11 мм унизу), кінці яких зведені на кут. По периметру має гладенький обідок у 0,5 мм завширшки. На лицевому боці вміщено вибитий зубильцем внутрішній прямий латинський хрест 25х17 мм, балки котрого прикрашені ледь помітною насічкою. Хрест стоїть на двопагорбовій Голгофі, вкритій стилізовано позначеною травою. Під Голгофою схематично зображена голова Адама. Верхній кінець вертикальної балки заокруглений і прикрашений стилізованим «сончком» із сяйвом, на кінцях рамен – літери іис. хрс. під титлами. Втрачене вушко кірпилося за допомогою пайки. Зворотний бік без написів і зображень. Розміри знахідки: 46х36 мм, товщина – 0,5 мм.

Вищеописані натільні хрести з території Середнього Присамар’я, знайдені на місці колишнього села Карабінівки у межах колишніх Вольностей Запорозьких. Село засноване у 1778 р. надвірним радником Михайлом Івановичем Карабіновим разом із слободою Роздорами (сучасне селище міського типу Синельниковського району Дніпропетровської обл.), котрий придбав у рангову дачу «старовинну запорозьку маєтність» між річками Самара і Нижня Терса. Згідно інформації, зібраній архієпископом Феодосієм (Макаревським), у середині XVIII ст. на цих місцях існувала чисельна кількість зимівників і хуторів запорозького козацтва [9, 670].
За формою, засобами виготовлення та оздобленням карабінівські хрести мають аналогії у подібних знахідках з Новобогородицької фортеці, Ігренського півострова, і у хресті «із запорозьких поховань» зібрання Д. І. Яворницького колекції Дніпропетровського історичного музею. Всі вони схожі за зовнішньою формою із козацькими надмогильними спорудами Надпоріжжя і Північного Причорномор’я [6; 7; 10], датованими XVII – XVIII ст., тобто належність хрестів подібної форми до вживаних саме запорозьким козацтвом не викликає сумнівів. Однак виникає інше питання: який з цих двох виробів, – натільний хрест чи надмогильна споруда, – правив за взірець і, відповідно, був ранішим за часом? Відповідь на це питання поки що неможлива. Поки що маємо констатувати, що широкі аналогії подібним тільникам як у досліджуваному регіоні, так і на території південної частини тогочасної Російської імперії невідомі. Єдина аналогія, на яку посилається відомий російський (м. Білгород) краєзнавець М. І. Геллерштейн, це срібний натільний хрест із невизначеним (за описом – ХІХ ст.) датуванням [5].
Наведений новий тип запорозьких натільних хрестів не є виключно єдиним зразком належності козацтва до православної християнської спільноти, оскільки населення Вольностей являло собою поліетнічний конгломерат, об’єднаний спільним світобаченням: до козацької громади входили українці, росіяни, поляки, волохи, а також представники іудейського та ісламського світу. При входженні у козацьке середовище всі мали сприймати Символ віри і належати до православ’я, при цьому представники православних народів зберігали звичні їм натільні хрести, свідченням чому є згадуване вище зібрання Д. І. Яворницького «із запорозьких поховань», в якому присутні і російські хрести зазначеного періоду. У цьому контексті припущення О. Старіка щодо віднесення вищеописаних знахідок до культових виробів запорозького походження на підставі наявності у запорозьких некрополях і надмогильних споруд, схожих на російські натільні хрести XVII – XVIII ст. [8, 27], не може вважатися обґрунтованим, оскільки крім зовнішньої подібності ми привертаємо увагу і до техніки та матеріалу виконання.
Тому, щоб наблизити до розв’язання дискусію [6, 26 – 27] стосовно форми і вигляду запорозьких натільних хрестів, маємо конкретизувати критерії віднесення натільного хреста до культових предметів запорозького походження: вирізаний із металевої платівки чи іншого матеріалу прямий латинський хрест із лінійно розширеними балками; лицевий бік може нести в собі викарбуване або вирізьблене зображення латинського хреста із розділеним промінцями чи іншими фігурами середохрестям та написи іс. хс. або інші. Також можуть бути присутніми інші символічні зображення, як характерні для загально православного типу (гора Голгофа, голова Адама тощо), так і ті, що відображають особисте релігійне світосприйняття майстра (сяйво чи птах, як символ Святого Духа). Зворотній бік, у переважній більшості випадків, написів і зображень не має.
____________________________
1. Векленко В. О. Знахідки українських натільних хрестів у Середньому та Нижньому Присамар’ї // Січеславський альманах. Зб. наук. праць. – Д., 2008. – Вип. 3. – С. 87 – 94.
2. Векленко В. О. Православні старожитності з території Богородицької фортеці // Проблеми археології Прдніпров’я. – Д., 2003. – С. 51 – 68.
3. Векленко В. О. Православні старожитності Орільсько – Самарського межиріччя (нові знахідки) // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наукових статей. – Вип. 13. – К., 2004. – С. 202 – 205.
4. Ковальова І. Ф. Шалобудов В. М., Векленко В. О. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. – Д., 2007.
5. Россия, православие, культура. Альбом к 1000-летию крещения Руси. – М., 1888.
6. Сапожников І., Шувалов Р. Типологія і хронологія кам’яних намогильних хрестів Північно-Західного Надчорномор’я // Дослідження археологічних пам’яток українського козацтва. – Вип. 1. – К., 1995. – С. 17-24.
7. Сапожников І.В. Кам’яні хрести Степової України (XVIII – перша половина XIX ст.) – Одеса, 1997.
8. Старік О. В. Пам’ятки матеріальної та духовної культури запорозького козацтва на території південної україни. Дисертація на здобуття наукового ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 – історія України. – Д., 2008. – Рукопис.
9. Феодосій (Макаревський) Матеріали для історико – статистичного опису Катеринославської єпархії: Церкви та приходи минулого XVIII століття. – Д., 2000.
10. Чергік Н. Колекція кам’яних хрестів та надмогильних знаків XVIII – ХІХ ст. фондової збірки Національного заповідника «Хортиця» // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наукових статей. – Вип. 16. – К., 2007. – С. 116 – 126.

Рис. 1. Запорозькі натільні хрести XVIII ст.: 1 – 3 – з території Богородицької фортеці і її посаду; 4 – з території Ігренського півострову; 5 – 10 – з території с. Карабинівка XVIII – ХІХ ст.

Рис. 1. Запорозькі натільні хрести XVIII ст.:
1 – 3 – з території Богородицької фортеці і її посаду;
4 – з території Ігренського півострову;
5 – 10 – з території с. Карабинівка XVIII – ХІХ ст.


_________________
* Автор висловлює глибоку вдячність О. М. Шульзі й О. Г. Яровому за можливість їх опрацювання та публікації

Українська етніка регіональної ставрографії

Віктор Векленко (Дніпропетровськ)
Директор Громадського
історико-етнографічного
ставрографічного Музею Хреста

Українська етніка регіональної ставрографії

Натільні хрести – достатньо малочисельна група на археологічних пам’ятках, що пояснюється помірно невеликою площею розкопів та специфікою використання тих чи інших земель. Проте визначення і датування подібних предметів у значній кількості випадків викликають складнощі під час інтерпретаційних робіт, оскільки ставрографія, як допоміжна дисципліна, межує із цілим скупченням методик, підходів, бачень тощо.
Існує два основних підходи – археологічний та мистецтвознавчий, коли знахідка інтерпретується або відносно її місця знаходження в датованому культурному шарі, або ж із використанням кимось і колись визначених музейних експонатів за стилем виконання та іншими параметрами. За необхідності, ці підходи комбінуються, проте, навіть із використанням етнографічних матеріалів, отримується результат далекий від наукової об’єктивності.
Характерним прикладом таких робіт є як російські студії, так і вітчизняні. Дисертаційна праця псковської дослідниці Ю. В. Колпакової, присвячена предметам особистого благочестя Пскова і Псковської землі, робить спробу датувати культові знахідки за археологічними шарами, але верхню хронологічну межу ставить вже за існуючими мистецтвознавчими визначеннями, що не завжди підтверджується результатами інших археологічних досліджень [8]. Іншим прикладом є використання етнографічних матеріалів – зошита красносельського ливарного майстра А. П. Серова кінця ХІХ–першої половини ХХ ст., де серед іншого описуються широко розповсюджені на українських землях барочні хрестики, один з сортів (за розмірами) мав назву козацького [10, 157–158]. Цей документ, разом із іншими, увійшов до великої узагальнюючої праці О. Я. Зотової [7, 118–119], яка досліджувала старовірські майстерні Москви і Росії, причому реально охоплюваним був період другої половини XVIII–початку ХХ ст. Проте, ця робота, як і низка інших, виступили підґрунтям для визначення переважної більшості литих натільних хрестів XVII–XVIII ст. саме як старовірських. При цьому це твердження активно впроваджувалося в українські дослідження без заглиблення в хронологічно визначені зміни етнічної компоненти місцевого населення, регіональні етнічні особливості або інші чинники [14, 209–210; 15].
Досвід опрацьовування ставрографічний знахідок з Самарі-Богородицької фортеці [1] та інших територій [2; 3] дозволив зробити попередні висновки про наявність саме української компоненти в темі натільних хрестів; зокрема були виділені українські барочні хрести [1, 46–52; 4] та натільні хрести запорозьких козаків[1, 63–67; 5], при цьому вичленовування запорозьких тільників із розумінням сприйняли фахівці Російського етнографічного музею [11, 17–18]. Під час накопичення фондів та створення експозицій Музею Хреста виникло передчуття, що тема української етніка набагато ширша, ніж ми уявляли донедавна.
За винятком віднесених до саме української традиції барочних хрестів XVII–XVIII ст. (рис. 1.1-6), запорозьких тільників (рис. 1.7-9) та жіночих нагрудних (?) хрестиків із скляними вставками другої половини XVIII–середини ХІХ ст. (рис. 1.10-11), котрі були розповсюджені, передусім, по території Полтавської і, дещо менше, Черкаської областей, російські колеги співвідносять з українцями варіанти слобідських нагрудних (?) хрестів та західноукраїнські згардові хрести [11, 11–147]. При цьому, при уважному вивченні каталогу православних хрестів народів України і Грузії, ми можемо побачити дуже близькі аналогії між жіночими хрестиками із скляними вставками з Полтавщини та також невеликими хрестиками із згардових комплексів Гуцульщини, де замість скла – металеві імітації тих же шести гранчастих вставочок [11, 140].
Найпростіший тип слобідських хрестів походить від запорозьких. Якщо запорозький хрестик – вирізаний із металевої платівки, має лінійні трапецієподібні розширення напівбалок та їхнє ж підтрикутне закінчення, то слобідський – без підтрикутного закінчення, литий і з накладним чи відлитим разом з основою Розіп’ятим Господом (рис. 2. 1–4) [11, 16, 67–71]; зовнішні кути середохрестя прикрашені променями, – від одного до п’яти, – які в цілому утворюють форму кола чи квадрата. Подібні предмети виготовлялися впродовж ХІХ ст. При цьому слід зазначити, що в експозиціях і фондах Музею Хреста присутні перехідні форми від запорозького до слобідського хреста – як саморобні вироби із викарбуваними написами та зображеннями, так і комбіновані із накладенням Розп’яття. За нашим припущенням, такі хрести почали з’являтися з кінця XVIII ст. і вони вживалися, як і запорозькі, до середини ХІХ ст.
Складніший тип має два різновиди – мереживний із скляними вставками і так званий «Яблучний Спас» (з металевими імітаціями скляних вставок). Мереживний тяжіє ще до візантійської традиції, коли хрест виготовлявся із коштовних металів та прикрашався дорогоцінним камінням. Точка зору російських фахівців полягає в тому, що такий самобутній різновид виник як заміна дукачу, коли замість монети в центрі композиції з намист і коралів був особливої форми ажурний хрест. Подібні знахідки (з фондів Російського етнографічного музею) походять з Харківської, Луганської, Полтавської, Дніпропетровської (Перещепине), Курської (РФ) областей. Напівбалки цих мереживних хрестів майже одразу від середохрестя переходять у пишні бутони, й кути середохрестя також заповнені бутонами. Серцевина квітки у наверші, як і середина кінців хреста або ж кути його середохрестя, декоровані кольоровими скельцями, вставленими в округлі касти. На поверхні, зазвичай, зображене Розп’яття, показаний Голгофський хрест із списом і тростиною, а вище, біля верхнього кінця – символ Всевидячого Ока. Російські колеги вважають, що форма й іконографія таких хрестів є дуже близькою до ажурних московських хрестів XVII–XVIIІ ст., тоді як навершя характерне саме для дукачів [11, 16–17]. Форма навершів деяких таких хрестів дійсно подібна до дукачевих – це підтверджують і матеріали Національного музею історичних коштовностей України [9, 62], проте загальна форма виробу абсолютно не є тотожною нагрудним московським ажурним хрестам. Якщо ж шукати аналогії у накупольних хрестах московських храмів [12], то тут існує можливість розпочати дискусію щодо походження базових архетипів російських надбанних хрестів [16], бо реформа православ’я у московітів здійснювалася переважно українцями і за українськими зразками у середині XVII ст. і надбанних хрестів тих чи давніших часів не збереглося ані в Україні, ані в сучасній Росії.
Хрест нагрудний, котрий в середовищі поціновувачів старовини має специфічну назву «Яблучний Спас» дещо простіший за технологією виготовлення (рис 2. 5–8). Скоріш за все, подібну назву дали хресту через схожість із яблунею під час цвітіння. Він являє собою близьку аналогію мереживного дукачевого хреста, в якому скляні вставки замінені на металеві імітації. Загальний вигляд – варіант квітнучого хреста. Походить переважно з території сучасної Харківської області. У зібранні Російського етнографічного музею подібний хрест тільки один, хоч зараз деінде ще можна знайти дещо подібне [11, 114–115].
До оригінальних витворів українського культового мистецтва слід також віднести групу «черкаських» хрестів. Назва типу виникла через відкриття невеликого комплексу з трьох бронзових литих хрестиків, котрий походить з околиць м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області [18]. За нашими припущеннями, подібні хрести досить пізні – приблизно кінця XVIIІ–ХІХ ст. Хрест прямий латинський за формою, у деяких випадках його напівбалки можуть лінійно ледь розширюватися, як у запорозького чи слобідського хреста, при чому його загальний вигляд схожий на розвиток запорозької традиції. Кінці балок мають завершення у вигляді кульки, зовнішні кути середохрестя прикрашені групами промінців у вигляді листочків чи кутів, набуваючи в сукупності підквадратну форму. Крім зазначеної території подібний хрест походить з околиць хутору Петровського Смілянського р-ну (рис. 2.9), при чому викликає здивування спосіб кріплення: на відміну від звичайних нагрудних чи натільних хрестів, на кінцях знахідки – три вушка, що передбачає включення його до низок намист. Також подібні хрести були знайдені на півдні Київщини – в Таращанському й Богуславському районах (рис. 2. 10, 11, 13, 16) [17]. «Черкаські» хрести зустрічаються іноді і в інших регіонах (Житомирська обл., Одеська обл.), але такі знахідки – поодинокі. Дещо аналогічний, але срібний карбований нагрудний хрест був знайдений в околицях м. Умань [19]. Свинцевий великий хрест з території Черкаської області [17] також може біти віднесений до цієї категорії, але його закінчення не мають додаткових прикрас у вигляді кульок і він не має додаткових аналогій для подібного визначення.
Розмаїття українських оригінальних хрестів вищенаведеним переліком не обмежується. На території південної Київщини, в Богуславському й Таращанському районі було знайдено ще два хрести, котрі тяжіють до козацьких зразків (рис. 2. 14, 15) і також можуть виступати певним варіантом «черкаських» хрестів, але мають стрімкіше розширення напівбалок і «кулькове» закінчення присутнє тільки на одній знахідці. Тому визначення цих предметів як «черкаський» хрест доки що передчасне, але вони можуть належати до категорії козацьких хрестів або ж різновидів розвитку запорозької традиції.
До проявів української традиції також можемо віднести «хрест простий», який носили «жінки усіх віків». Його напівбалки розширюються від середохрестя назовні і закінчуються бутоном у формі кола з округлим виступом по середині. З кутів середохрестя виходить промінь, спрямований по бісектрисі. Поверхня декорована хвилястою лінією [11, 94–95]. Експонат Російського етнографічного музею походить з м. Зіньків Полтавської обл., в експозиціях і фондах Музею Хреста подібні предмети надійшли з Кобеляцького району Полтавської області, з Київської області (без зазначення району), з околиць м. Ромни Сумської обл. тощо.
Достатньо цікавою є нечисленна група хрестів, поодинокі знахідки яких відбуваються в деяких регіонах України, але сподіваюся, що після накопичення певної бази даних можна здійснити їх належну інтерпретацію. Два хрести з Тернопільскої області, прямі латинські 5,5 см заввишки, із накладними зображеннями Розп’ятого Господа та видовженими кульками-краплинами на кінцях напівбалок [20]. В горішній частині написи в два рядки: ІНЦІ на одному, ИНЦИ – на другому. У даному випадку – обидва хрести масивні, хоч на двох аналогічних з Сумщини накладні планки іззаду надавали можливість використовувати їх в якості мощовиків. Написи угорі на сумських хрестах – ІНІХ в два рядки на кожному.
Ще однією групою українських хрестів виступають паломницькі вироби майстерень Києво-Печерської лаври другої половини ХІХ ст. Визначені провідним фахівцем в галузі ставрографії, – С. В. Гнутовою з Центрального музею давньоруської культури та мистецтва ім. А. Рубльова, – різьблені з коров’ячої цівки хрестики [21], декоровані концентрованими колами по тлу та різьбленими зубчиками по краю. Їх розповсюдження – від Західної України [13, 269] до Твері. Є припущення, що виготовлялися вони за зразками Соловецьких або Валаамських витворів, хоч гуцульський хрестик схожий на місцеву інтерпретацію.
Єдина ж категорія нагрудних хрестів, які усима беззаперечно визначаються як українські – гуцульські згарди. Щирокому загалу відомі комплекси з різноманітних литих латунних виробів культового характеру [6; 11, 29–35 та ін.], які мають дуже незвичний вигляд на перший погляд, проте зберегли глибинну сутність візантійської, давньоруської та староукраїнської традицій. Співставлення згардових хрестів із класичними православними показують їхню тотожність у більшості випадків, тоді ж коли витвори гуцульських майстрів і сучасних їм православних не співпадають, то причини розбіжностей слід шукати не тільки у місцевій оригінальності, а у втраті давніх традицій на решті українських земель, спричиненій асиміляційними процесами московського православ’я. Достатньо важливим в цій темі є час виникнення подібних комплексів – друга половина–кінець XVIIІ ст., тобто період, коли виникли запорозькі, слобідські й інші козацькі хрести.
В експозиціях Музею Хреста представлено невелику кількість литих згардових хрестів (рис. 2. 12, 17, 18) – лише шість одиниць, але не вони привертають найбільшу увагу відвідувачів, присвячену саме цьому регіону. У двох вітринах музею представлено три комплекси і один окремий предмет, котрі репрезентують саме запорозьку традицію у Прикарпатті – різані латунні хрестики. Вони досить пізні – датуються межею ХІХ–ХХ ст. і походять з Косівщини (Івано-Франківська обл.), проте їх зовнішні форми іноді просто вражають.
Комплекс №1 (рис. 3. 1–5) складається з п’яти предметів, з’єднувальну мотузку втрачено. Форма центрального хреста цілком тотожна візантійським зразкам, проте у середохресті – тризуб. Форми ще трьох хрестиків (№№ 2, 4, 5) нагадують людські (жіночі ?) обриси народів доби бронзи. Комплекс №2 (рис. 3. 6–12) складається з семи предметів. В центрі – класичний православний хрест, праворуч від нього – силует, який нагадує обриси Великої Матері з далеких дохристиянських часів (№10), ще один хрестик (№8) також схожий на жіночу постать. Мало того, в двох хрестиках у середохресті свастики, спрямовані «по сонцю» (№№ 7 та 11) – явний відгомін ще тих часів, коли візантійські майстри викладали мозаїками свастики у вівтарі Софії Київської. Комплекс №3 (рис. 3. 13–17) складається з п’яти хрестів. Центральний – також тотожній візантійським чи давньоруським хрестам-корсунчикам із розширеними напівбалками. Ще два (№№ 14 та 17) мають подобизни жіночих постатей…
Вищезгадані комплекси – яскраві приклади дійсно старої української традиції, коли віра балансувала на межі язичницького і християнського, коли українське православ’я народжувалося на давньоруській основі в оточенні візантійського і московитського православ’я, польського католицизму й литовського протестантизму.
Регіональні особливості української ставрографії демонструють яскраву народну автентичність, яка в другій половині XVIIІ століття вибухнула на Запоріжжі й розповсюдилась по більшості українських земель. Причини цього явища невідомі, усі його прояви – теж. Але спостерігаючи за визначними явищами, не слід забувати про величезний спільний культурний простір, продемонстрований жіночими й чоловічими українськими «барочними» хрестами, які міцно увійшли не тільки у місцеву традицію, але й вийшли далеко за неї настільки, що стали «своїми» у московитських старовірів. Паралельно із дослідженнями вже виокремленої української автентики слід звернути увагу і на класичні для XVII ст. натільні хрести, які раптово змінили свій вигляд – з’явилися промінці й інші розподільні конструкції на волютах у зовнішніх кутах середохрестя, елементи внутрішнього й зовнішнього декору тощо. Чи не було це зовнішнім проявом української культурної та культової експансії на московитські терени?

__________________
1. Векленко В.А. Нательные кресты Самари–Богородицкой крепости: монография. – Д., 2010. – С. 63–67
2. Векленко В. Ставрографічні матеріали з с. Липці Харківської області: презентація комплексу //Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 21. – Ч. 1. – К., 2012. – С. 184–188.
3. Векленко В., Мігульов О. Ставрографічний комплекс з Старосинявського району Хмельницької області //Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 20. – Ч. 1. – К., 2011. – С. 143–147.
4. Векленко В. О. Барочні хрести з матеріалів розвідок території Богородицької фортеці та фондів ДІМ ім. Д. І. Яворницького. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 12. – К., 2003. – С. 38–44.
5. Векленко В.О. Запорозькі натільні хрести XVIII ст. з території Середнього Присамар’я // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. – К., 2009. – Вип. 18.– С. 109–113.
6. Гуцульські художні вироби з металу кін. XVIII – поч. XX ст. / Упоряд. Олекса Валько. – Львів, 2011.
7. Зотова Е. Я. Медное художественное литье XVIII-начала XX вв. старообрядческих мастерских г. Москвы : Источниковедческое исследование : диссертация … кандидата исторических наук : 07.00.09.- Москва, 2003.- 245 с.: ил. РГБ ОД, 61 03-7/756-6
8. Колпакова Ю.В. Христианские древности Пскова и Псковской земли Х–XVІІІ вв. (предметы личного благочестия): Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук. Псков, 2006. Т.2.
9. Музей історичних коштовностей України. Путівник. / Керівник проекту Л. Строкова. – К., 2013.
10. Об истории литейного дела икон и крестов медно-литейного заведения Серова Петра Яковлевича с. Красное Костромской области // Русское медное литье. Сб. статей. – Вып. 2. – М., 1993. – С. 155–160.
11. Православные кресты народов Украины и Грузии в собрании Российского этнографического музея: [альбом-каталог / авт.-сост. О.В.Карпова, Л.С.Гущян, А.Б.Островский; отв. ред.: Э.А.Корсун; предисл.: В.М.Грусман]. – СПб., 2013. – С. 15–17.
12. Русский крест. Символика православного надглавного креста. – М., 2006.
13. Словник українського сакрального мистецтва / За наук. ред. М. Станкевича. – Львів, 2006.
14. Степаненко Н.О. Срібні нагрудні хрести із колекції Дніпропетровського історичного музею // Музейні читання. Матеріали наукової конференції «Ювелірне мистецтво – погляд крізь віки». – К., 2010. – С. 202–213.
15. Шелеметьєва Т. Дрібна металева пластика часів російсько-турецької війни (1735 – 1739 рр.) з фондової збірки Національного заповідника Хортиця //Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. статей. – Вип. 19. – К., 2010. – С. 87–94.
16. Щербаківські Вадим і Данило Українське мистецтво: в двох томах з додатками. — Харків, 2015.
17. https://www.facebook.com/1398523103703519/photos/pb.1398523103703519.-2207520000.1457878379./1596836947205466/?type=3&theater
18. https://www.facebook.com/1398523103703519/photos/pb.1398523103703519.-2207520000.1457878583./1556142517941576/?type=3&theater
19. https://www.facebook.com/1398523103703519/photos/pb.1398523103703519.-2207520000.1457879641./1556460817909746/?type=3&theater
20. https://www.facebook.com/1398523103703519/photos/a.1398525103703319.1073741830.1398523103703519/1595241774031650/?type=3&theater
21. https://www.facebook.com/1398523103703519/photos/pb.1398523103703519.-2207520000.1457884800./1584605621761932/?type=3&theater

Рис. 1. Українські барочні, запорозькі та полтавські жіночі хрестики

Рис. 1. Українські барочні, запорозькі та полтавські жіночі хрестики

Рис. 2. Слобідські, черкаські та згардові хрести

Рис. 2. Слобідські, черкаські та згардові хрести

Рис. 3. Різані карбовані гуцульські хрести

Рис. 3. Різані карбовані гуцульські хрести

ДУКАЧЕВІ Й ЗГАРДОВІ ХРЕСТИ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ІV.

Разом з тим, ми маємо припускати можливість належності до категорії «дукачевих» хрестів й інших зразків регіональної культової пластики, зокрема – слобідських хрестів (класичних [4]і т. зв. «яблучного Спаса»), оскільки ті ж класичні слобідські хрестики мають схильність до розвитку запорозької традиції та зберігають рештки золочення. Стосовно ж типу хрестів, які в середовищі колекціонерів мають умовну назву «яблучний Спас» (рис. 7), віднесення їх до категорії «дукачевих хрестів» обумовлюється розмірами предметів, а також стилістичною наближеністю до гуцульських литих згардових хрестів (рис. 5).
Дослідження так званих «дукачевих» нагрудних хрестів дозволяє глибше зрозуміти багатобічність української християнської етики, тяжіння до спільного етнокультурного простору в різних за конфесійним та державницьким підпорядкуванням землях, підсвідоме наслідування язичницьким, давньохристиянським та козацьким традиціям, а також розширити бачення національних проявів українського ювелірного мистецтва впродовж XVIII–ХІХ ст. Введення до цього кола слобідських хрестів розширює наше бачення проявів українства в дрібній культовій пластиці та дозволяє візуалізовувати повноту й багатство народної культурної традиції.
[4] Православные кресты народов Украины и Грузии в собрании Российского этнографического музея: [альбом-каталог / авт.-сост. О.В.Карпова, Л.С.Гущян, А.Б.Островский; отв. ред.: Э.А.Корсун; предисл.: В.М.Грусман]. – СПб., 2013. – С. 27–28.

Рис. 7. Бронзові литі хрести зі Слобожанщини «Яблучний Спас» з приватних зібрань України

Рис. 7. Бронзові литі хрести зі Слобожанщини «Яблучний Спас» з приватних зібрань України

ДУКАЧЕВІ Й ЗГАРДОВІ ХРЕСТИ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ІІІ.

Передусім – за розмірами і матеріалом, з якого вони виготовлені. Зазвичай, це срібні вироби 5–7 см заввишки. Вони можуть бути штампованими з рештками емалювання. У цьому випадку предмети можуть бути датовані другою половиною-кінцем ХІХ ст. за пробірними клеймами. Штамповані хрестики можуть бути й латунними, свідченням чого є втрачена світлина 1895 р. з Лохвиці, де жінка у національному одязі була прикрашена комплексом з коралів (?) з двома дукачами й чотирма штампованими латунними досить великими (у зазначених параметрах) хрестиками. У цьому випадку матеріал дукачевого хреста визначається статками родини.
Але значна кількість срібних подібних прикрас була продукцією місцевих золотарів [3](рис. 6). В цьому випадку ми маємо відзначити відсутність клейм на більшості знахідок. Ще однією визначальною рисою їх є наслідування саме запорозької традиції, коли хрест типової чи нетипової форми прикрашається карбуванням.
Аналізуючи так звані «дукачеві» хрести із зібрання музею Хреста, ми припускаємо можливість віднесення до цієї ж категорії і невеликих за розміром хрестиків, виготовлених у подібній техніці. В експозиціях музею зараз нараховується до півсотні «дукачевих» хрестиків різних розмірів і способів виготовлення, у даній публікації ми представляємо до уваги сім предметів ручного карбування – з Кобеляк (рис. 6.1), Ромен (рис. 6.2, 4, 5), Нехворощі (рис. 6.3), Сосниці (рис. 6.6) та Умані (рис. 6.7).

[3] https://www.facebook.com/Музей-Хреста-Козацького-хутору-Галушківка-1398523103703519/

Рис. 5. Литі згардові хрести з експозиції Музею Хреста

Рис. 5. Литі згардові хрести з експозиції Музею Хреста

Рис. 6. Срібні дукачеві хрести в зібранні Музею Хреста

Рис. 6. Срібні дукачеві хрести в зібранні Музею Хреста

ДУКАЧЕВІ Й ЗГАРДОВІ ХРЕСТИ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ІІ.

Характерні прояви цього явища – вищезгадані згардові комплекси, виготовлені у техніці вирубування з латунних і мідних платівок. В комплексі №1 (рис. 2) центральний хрест із карбованим тризубом у центрі має близькі аналогії у візантійських виробах, зокрема – втраченому золотому хресті з Сімеїзу V–VI ст., а три з чотирьох бічних предметів мають хрестоподібну форму. Центральний хрест комплексу №2 – виключно православний (рис. 3), але два хрестики обабіч нього нагадують обриси Великої Матері дохристиянських часів, а два наступних несуть свастики у середохресті. Так само центральний хрест комплексу №3 тяжіє до візантійських форм «корсунчика» із лінійно розширеними кінцями напівбалок (рис.4), а два обабіч (перший ліворуч від нього і другий праворуч) мають обриси жіночих фігур.
При цьому у литих згардових хрестах ми бачимо синтез візантійської, давньоруської і власне української традицій (рис. 5). Слід також відзначити перехід від візантійської традиції хрестів з камінцями до прикарпатської (рис. 5.2, де камінці імітовані виступами) через полтавський варіант із скляними вставками (рис. 1.4-5)…
Наскільки були розповсюдженими дукачі у XVII столітті – невідомо. Археологічні дані та мистецтвознавчі визначення відносять їх до наступного, XVIII ст., причому деякі вироби, завдяки співставленню із нумізматикою, можемо датувати першою половиною століття. Щодо XVII ст. – ми можемо впевнено стверджувати про корали, моніста й вироби з бісеру.
Аналізуючи ж зібрання С. Козлова (Полтава), О. Юшка (Миргород), Ю. Коваленка (Черкаси) [2], ми бачимо, що поряд з дукачами (над ними) в комплексах намист знаходяться і натільні (?) хрести різних розмірів . При цьому, упорядники колекцій відносять їх до ХІХ–ХХ ст. за повідомленнями осіб, в яких ці предмети й комплекси були придбані.
Спостереження за подібними комплексами дозволяють припустити окремий тип натільних хрестів, які могли використатися і в якості нагрудних, тобто саме дукачевих. Яким чином ми можемо їх відрізнити.

[2] Українська народна жіноча прикраса ХІХ–ХХ століття. Намиста. Автор проекту – Сергій Козлов. – Полтава, 2010.

Рис. 3. Комплекс згардових хрестів №2 з експозиції Музею Хреста

Рис. 3. Комплекс згардових хрестів №2 з експозиції Музею Хреста

Рис. 4. Комплекс згардових хрестів №3 з експозиції Музею Хреста

Рис. 4. Комплекс згардових хрестів №3 з експозиції Музею Хреста