Блог

В чем имеют сходство археологический и сельский туризм?

В чем имеют сходство археологический и сельский туризм?

20-21  сентября у меня выдалось «туристическим»..

20 .09.2019 состоялся круглый стол по вопросам археологического  туризма . Организаторами  были  ОО «Дивная  украина » ( Филь Ольга) и Областная  госадминистрация Днепропетровской области (Лагутенко Светлана)., за  что им большая благодарность. Пригласили  известного специалиста археологии Шилова Ю.А. Присутсвовали специалисты  туристической отрасли и студенты.

Все было хорошо. Обсуждали темы археологического туризма, проблемы и пути их решения.

Какие проблемы? Они на поверхности…

  • непонимание  важности сохраниения культурных ценностей , при том что памятники  охраняются законом ;
  • непонимание того,что внутренний туризм это не только турбазы и музеи, а курганы,майданы и дольмены, которые находятся на территории Днепропетровской области , а   им   тысячи лет , тоже  могут быть туристическим продуктом;

На  заседании, один студен спросил : — есть  ли  маркетинговая  программа развития туризма  у областного руководства?

Ответ не получился.. потому,что  в программе развития  туризма в Днепропетровской области  нет маркетингового подхода… есть статьи расхода на мероприятия, которые  являются только частью  любой  программы маркетинга, но не  ее основой.

Я надеюсь ,что новая программа развития туризма учтет это.

археологический туризм

Круглый стол по археологическому туризму

Археологический туризм

Круглый стол в Областной государственной администрации Днепропетровской обл. Филь О., Шилов Ю, , Лагутенко С.

Владимир Выборный и Юрий Пасечник

Владимир Выборный и Юрий Пасечник

21.09.2019  состоялся Петриківський Дивоцвіт в  Петриковке, Днепропетровской области.  Это очередной  этно-фестиваль который поддерживает каждый  руководитель Днепропетровской области, в этот раз — Глеб Прыгунов.

Я не  был на всем  празднике, а только  в его начале и не могу  сказать , как  прошла концертная программа, которую вел Юрий Ткач и   участвовала группа KAZKA.  Злые  языки  говорят,что  музыканты  запросили 500 тыс.. я не верю, на эти деньги могли бы поддержать художественную школу Петриковки..  думая,что областная  власть так и сделает. Финасы — это не мое..

Что бросилось в глаза на этно-фестивале ?

Костюмы участников, много художников петриковской  росписи,  мероприятие по росписи лиц…петриковской росписью..face-art , так сказать

и  много еды.. шашлыки..шаурма.. колбаски .. и т.д.. вареников почти не было, галушек и  борща тоже.. правда  был мед и веселые напитки))

Создалось впечатление, что на Петриковском этно-фестивале , практически не было украинской домашней кухни..

Не было  представителей сельского туризма, которые  и сохраняют тот сельский колорит..

Face -art Петриковская роспись

Face -art Петриковская роспись

бар

Кстати, хутора Галушковка тоже не было.. обычно в прошлые  годы мы регулярно  выставляли свой стед. В этом году  нас попросту  не пустили организаторы, разыграв веселый гамбит. Сначала  уважаемый , мною человек из петриковской  администрации позвонил и пригласил принять участие в Петриківському Дивоцвіті. Через время, позвонил , извинился и сказал, что из области сказали, что все места  уже  заняты и хутор Галушковка может разместить свой стенд вместе с Ивановской сельской радой. Практически перед самым фестивалем,  позвонила девушка и заявила, что  участвовать в  фестивале можно  только выполнив определенные требования..сертификаты, разрешения и т.д.  Да , согласен, поряд должен быть..  но я не  знаю, где может взять владелец личного сельского хозяйства сертификаты и разрешения на торговлю на свои продукты — мясо и овощи, которые  выращены в своем хозяйстве?

А у всех участников были разрешения согласно пунктов письма из администрации Петриковского района?

Вот и  все  отношение к сельскому туризму, как очень важной социальной задаче по сохранению села..о котором, кстати не говорят в своих программах ни политики ни чиновники. Как его сохранить?

Так ,в  чем же сходство археологического и сельского туризма?

археологические памятники  , как правило находятся в сельской местности и могут быть включены  в туристические маршруты сельского туризма;

представители власти не видят такой туристический процес, кроме как, фестивалей и праздников;

на у ровне государства ни археологический ни сельский туризм не интересен, в нем нет больших денежных потоков, а социальная составлющая вспоминается только накануне выборов.

 

Владимир Выборный, основатель Этнографического парка «Казацкий хутор Галушковка»

Свято Семена на хуторі Галушківка

Свято Семена на хуторі Галушківка

Господар рано  вранці, ще затемна, ставив свічку до образа та  молився Святому  Семену. Зорею  піднімалася Господиня і вся жіноча половина сім’ї, вони починали готувати вінички та мітелки з полинцю, обв’язували їх стрічечками,квітчали терником. По сходу сонця починали обмітати стелю і стіни, підмітати підлогу та виносити все наметене і зібране з підлоги за двері. Діти теж в цей день рано піднімалися і гучно викрикували: «Киш, мухи, до Спекотухи.  А ви, блохи, до Євдохи.» Під цю ж  закличку сміття  разом з віниками  спалювали  посеред   двору.

Після сніданку приступали до традиційних в цей день обрядів «пострижини», «саджання  на коня», «посвята в парубки», «весілля свічки з комином».

Стригли малих  хлопчаків  «під горщок», надівали на голову звичайний  глиняний горщок і волосся, що виглядало з-під нього обрізали, «щоб розум разом з обрізаним волоссям  розумну голову не покидав».

В цей день вперше саджали хлопчика самого  на коня. Для цього випадку коноводи, в святковому вбранні, на вигін виводили добрих, чистих і наряджених коней. Підсаджувати на коня  юного вершника мав батько або старший брат. Два кола коня  обводив коновод, третє – вже новоспечений вершник об’їжджав сам, під оплески присутніх.

Обряд «посвяти в парубки» або «конування» проводився теж  привселюдно. Вперед в круг виходили отаман парубоцької громади та його приближені. Саме вони і приймали рішення про  прийом «кашоїда» в парубки. Старший парубок починав  задати  питання: « Скільки років?», «Чи є старший брат ?», якщо старший брат парубок, то меншому треба було ще почекати зі вступом,поки той женеться. Також задавали  питання стосовно знань  прав і обов’язків парубка, пропонували  кілька практичних завдань: дров нарубати, дівчину через сагу перенести, малого втішити, зі старцем привітатися.

Прийнятий до парубоцької громади, на вечорниці, а вони саме з Семена і починалися, повинен нести могорич, повну торбу  питва і їжі.

Після обіду влаштовували весілля комина і свічки. Свічка  йшла  свататись  до комина та проситися в піч « своїм вогнем вона мала  дрова запалити, та  цим теплом холодного комина  зігріти». Обряд проводився з весільними піснями та всіма атрибутами. Причому гурт  ходив від хати до хати, проводячи однакові за змістом весільні обряди, поки не запалять вогонь в печі кожної оселі на крайку.

Запалена на Семена піч мала не згасати до Великодня.

Ввечері молодь збиралася вже не на вулицю, а на вечорниці.

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Корпоратив компанії Сінергія на хуторі Галушківка

Корпоратив компанії Сінергія

Корпоратив компанії Сінергія

Корпоратив компанії Сінергія

Свято Петра і Павла на хуторі Галушківка

Свято Петра і Павла на хуторі Галушківка

Центр збереження народних свят та обрядів хутора Галушківка провів народне святоСвято Петра і Павла Християнське свято Петра і Павла тісно переплітається із давніми народними традиціями, тобто моє язичницький підтекст. Рано, до світанку, молодь йшла в степ, зустрічати сонце. Хлопці рвали квіти та дарували дівчатам, а ті завивали вінки, вплітаючи в них обов’язково колосочки. Потім всі ставали в хоровод, співали хліборобських пісень навколо Парубка — колоса, адже «Петро без хлібного колоса не живе» — казали в народі. Повертаючись в село дівчата по дорозі заплітали гілочки Петрового батога (Перів батіг — лікарська рослина,яка починала квітувати саме в цей час), квітчаючи кісничками, зривали кінчики верхівок, нагадуючи всім про початок жнив. Петро і Павло покровителі пастухів, тому торбинки з їжею у них були святкові: обов’язково там лежали запашні та пухкі мандрики, запечене м’ясо молодого півника, чи реберця баранчика або козлика. Як тільки після вранішнього пасовиська худоба влягалася, пастушки об’єднувалися, викопували «Петрів стіл», розстеляли на ньому рушники та розкладали на наїдки. Заможні люди приносили пастушкам солодощі,та теж сідали з ними за «стіл» і смакували святковою їжею. Петра і Павла — велике свято, працювати і в дома і в полі заборонялося. Вранці всі йшли на службу, жінки і дівчата несли ягоди: смородину, малину, полуницю, вишні-черешні та роздавали дітям і старцям, щоб «засолодити» свою долю. Казали: « В поле на Петра ні ногою, не можна в цей день хліба тривожити, щоби колоски не попадали, а зерно з них не повисипалось». Петрів день середина літа, сонце пекуче, але ще можна було рано вранці виносити сонних дітей на призьбу, щоб петровське сонце добре вигріло їх та хворь-простуду не підпускало до них. Дівчата в цей день наривали ворожію, цю траву ще різаком в народі називають, на гілочки чіпляли різнокольорові кіснички, які відповідали іменам місцевих парубків. Клали цей букет в голови, а проснувшись рукою, не дивлячись, брали гілочку приказуючи: «Петрівочко-петрівочко, даруй мені щасливу долю». Після цього дівка звертала більше уваги на того хлопця на якого вказало «Петрівське віщування». Старшій жінці дозволялося рано-вранці вийти в поле, сісти край своєї нивки і за спиною, не дивлячись, скрутити з колосків закрутки, та обв’язати власноруч випряденою ниткою. Закрутка служила оберегом від всього недоброго та нечестивого. Нечестивці в цей день теж не дрімали, не добрі жінки теж завивали « недобрі» закрутки на чужих полях, з якоїсь причини бажаючи біди і горя цілому роду, або окремому чоловіку, казали: «Поробили на хлібах». Тому на Полу-Петра, на другий день після Петра, батько або старший з чоловіків в сім’ї, ще до сходу сонця йшли на поля, якщо бачили на своїх отрубах чужі закрутки, то викошували ці місця, згрібали в кучки, читаючи при цьому молитву, та відносили на згарище і спалювали їх. В цей день шанували перевесло, на гуляннях виготовляли « празникове перевесло» з трави, співали про нього пісень, використовували його в іграх, хороводах, підперізувалися ним, а поважним молодицям чіпляли їх на пояс завіски. Адже перевесел треба було багато, не завжди хліби були високими, із соломи зв’язати перевесло було важко, тому і готували їх зарання з кріпкої трави, а снопи треба було оперезати всі, та ще й добре, щоб не порозсипалися

Свято Петра і Павла на хуторі Галушківка

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Запрошуємо на свято Івана Купала на Галушківці

Івана Купала

Сценарій свята «Ой на Івана, ой на Купала»

 

Дата проведення:  6 липня 2019 року.

Місце проведення: Етнографічний парк «Козацький хутір «Галушківка», село Гречане.

Організатори: Організатором свята (далі — Організатор) є: Етнографічний парк «Козацький хутір «Галушківка», Центр збереження звичаїв та традицій.

Івана Купала – одне найголовніших свят. За народним повір’ям в цей день сонце сходить граючись. Квіти й трави набирають найбільшої сили,  а головне – опівночі зацвітає папороть. Той хто знайде квітку папороті матиме в нагороду достаток і здоров’я.

Витоки обрядів Купайла сягають часів творення сонячного світогляду наших далеких предків і загубились у сивих тисячоліттях. Археологи стверджують, що в лісостеповій зоні України Купайло святкували вже 3 тис. років тому. Прадавність виникнення, складність шляху становлення свята Купайла засвідчують різні назви у багатьох європейських країнах – Соботка, Сонцекрес, Купала, Семиярила тощо.

 

З святом Купала пов’язано багато обрядів, які поєднували в собі елементи культу Сонця, пов’язаних з культом предків та аграрної магії, хліборобським життям і побутом, очисних та еротичних обрядодій а також ворожінь і пісень. На Купайла всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води ( першооснова буття), сила яких розвивається в цей час до найвищої міри – адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільш родючу силу її плодів. Купальський вогонь спалює все зле, а вода дає живлющий заряд сили і міцності. Тому обряди передбачали перестрибування через купальські вогнища трав’яне та вогняне (навіть дітей переносили через них з метою очищення), обмивання рук і ніг в воді. Обливання та качання  качання по росі.

 

Ігрища на Купайла проводились біля водойми. Невід’ємними атрибутами свята є вогнище, обрядо-дії з водою та вінками, купайлиця, вогняне колесо, фігури Марени та Купала, вогняні стовпи – символ високого вогню; купальські хороводи та пісні, ігрища та розваги. Найкоротша ніч року – купальська.

 

Особливістю свята Купайла є також його громадський аспект: в ньому беруть участь всі – від старого до малого. Кожен має очиститись Водою, Вогнем і Рослинами, аби забезпечити собі здоров’я на цілий рік.

 

Свято Вознесіння

Свято Вознесіння

Вознесіння святкують на 40 день після Великодня та за 10 днів до Трійці. Це свято велике, однак до півдня працювали. І тільки після обіду починали святкувати; йшли до церкви,приймали гостей.

Ранком  господині  напікали житніх і пшеничних «драбинок», мережених млинців, коржиків з цибулею, зварили галушки з півнем, так що святковий стіл на Вознесіння був багатим.

Під вечір виходили в гай або на вигін ,де був затінок,на народні гуляння.

Починали з хороводу, який мав назву «вознесінський міст», ставали по двоє обличчям один до одного бралися за руки і в танці рухалися вперед — назад, а маленькі діточки взявшись за віночок по двоє пробігали попід руками  по струмочку. Міст, як і «Вознесіньська драбинка», мали  сім «щабельків», тобто, у танці було сім пар. Якщо гурт був великий, то утворювали декілька «мостів».

Далі чоловіки брали на руки дітей, давали їм в руки обрядові  «драбинки» і просили опусти їх з висоти на землю, якщо в когось «драбинка» розбивалася, то це свідчило про те, що у нього  накопилося багато гріхів і їх треба відмолювати та відпрацьовувати добрими справами. Драбинки випікали з житнього бубличного тіста та здобного пшеничного. Житній бубличний клали за божницю. Існувало повір’я, що по ній Господь сходить з небес, щоб допомогти людям  у скрутну годину.

Випечені мережені млинці «Господу на доріжку», розвішували високо на гілках  дерев. Казали старі люди,що пташки віднесуть їх куди треба.

Традиційним був і хоровод навколо Дівчини – весни(молода дівчина у віночку ) та Жінки – жниварки (молодиця з серпом в руках). Адже на Вознесіння весну проводжали, а літо зустрічали. Дівчина — весна дарувала всім квітки, Молодиця – жниварка плоди-ягоди (вишеньки, сунички..)  Гуляння тривали до вечора, але не до пізнього, бо роботи  в цей час багато в степу, треба було закінчувати полоття, бо казали, що вже «сінокіс на носі».

Віра Аннусова

Віра Аннусова

День Федота — дуболиста. Свято Дуба

День Федота - дуболиста. Свято Дуба

Центр збереження народних свят та обрядів хутора Галушківка під керівництвом Віри Аннусової провів свято День Федота — дуболиста. Свято Дуба. Вкінці травня на дубі з’являлися молоді листочки, що означає прихід справжнього тепла. Саме в цей час і святкували свято іменинником якого був Дуб – символ міцності і довголіття, мужності і незламності народного духу. Дуб своїм корінням вріс в побут, традиції, звичаї народу. Наші пращури стверджували, що саме в дубі живуть душі хоробрих воїнів, що боронили рідний край. Дуб був основним будівельним матеріалом при споруджені житла. Дуб садив батько біля хати при народженні сина. В неділю, після служби, люди виходили в гай шанувати дерево Дуб, вибирали галявину, де можна було водити хороводи, проводити обряди, грати у рухливі ігри. З собою несли хлібці, розкладали їх на гілочках під крислатим дубом та прикрашали яскравими зеленими листочками. Дівчата приносили на гуляння прісні пиріжки з яйцями та зеленню, варенуху зварену з залишків сухих яблук, частували цією їжею хлопців і чоловіків. Оскільки дуб — це чоловіче дерево, то основні обряди присвячувався хлопцям та чоловікам. На початку свята чоловіків та хлопців запрошували в цент кругу, жінки і дівчата водили навколо них хоровод, співали пісні про їх мужність, красу і силу. Проводили обряд « віншування»; дівчата парубкам, а жінки чоловікам одягали вінки виготовлені з дубових листочків, бажали їм сили і мужності, витривалості і довголіття, шляхетності і вірності. Чоловіки, отримавши дарунок, прийнявши добрі побажання, брали на руки дівчат, жінок та кружляли з ними в танці. Обрядовий вінок чоловіки зберігали аж до свята Івана Купала, а потім спалювали його в козюбі, яка вершила вогняні стовпи. Традиційними на святі були ігри : «Горю – горю дуб», «Тин», «Дубовий місток», «Вирви дуб», на них хлопці і чоловіки демонстрували свою красу, силу, мужність і шляхетність. В цей день заготовляли лікарське зілля з дубу, молоді гілочки зі свіжими листочками. Майстри в цей день,слідкували за розвитком дубу,це допомагало їм у виборі якісної деревини для сволока. Адже дубовий сволок – це не тільки надійна опора стелі будинку, а й символ родинного життя .

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Мокоїв день на хуторі Галушківка

Мокіїв день.

За тиждень до кінця травня відзначали  Мокіїв день, день Мокія мокрого.

В цей день в полі не працювали «щоб град та злива лиха не наробили». Ранок проходив у молитвах та зверненнях, до Господа, відвести від їхньої оселі та посівів в степу, стихійне природне лихо. Традиційних  обрядів на Мокія теж було  немало.

Перше, що робили, так це обтирали одвірки і віконні рами молоком «щоб кульова блискавка в хату не залетіла». Потім під стріху підтикали пучечки кропиви «щоб блискавка дах не запалила». На буравку, на горищі, розкладали петрушку та зелений часник саме цього зілля боявся нечестивець, а за народним віруванням блискавка влучає в місце  облюбоване чортом.

Відчиняли вікно на покуті, якщо воно не відчинялося, то господар витягував шибку для того щоб викинути в неї віник та помело. Вже в дворі  їх зв’язували червоним поясом і лежали вони біля порогу аж до Іллі, а при непогоді  займали відведене їм місце посеред двору «щоб град городину не побив».

На  ці обереги господар, в цей день, через решето ,яке тримала господиня,виливав цеберку води «щоб дощі йшли,але без граду».

За глухою стіною, у затінку ставили діжку, куди зливали сироватку для гасіння вогню «від блискавки», бо водою небесний вогонь не  гасили .

З сіней виносили зайві поставці,бо під час грози саме там ховалася вся  родина.

На Мокія треба було обов’язково облитися дощовою водою, тобто постояти під дощем. Якщо дощу в цей день не було, то брали дощову воду, з запасів, і змочували собі голову «щоб у жінок коси до старості не ріділи,а в чоловіків лисини не було».

По обіду йшли чоловіки «на поля», обкурювати їх «від лихого», та стрибати через хмелеву мотузку «щоб стихія хліб не поваляла».

Дівчата ж  йшли незабудки шукати, вони в цей час починали зацвітати,знайшовши їх, ставали навколо них в хоровод і починали співати журних пісень. Бо здавна, в народі, Незабудка була квіткою пам’яті козаків, які згинули далеко від рідної домівки.

Хлопці та чоловіки теж, виконавши обряди в полі, йшли до лісу, шукати дерева в які влучила блискавка та запалила їх. Вважалося,що вони мають магічну силу, тому всі тулилися до них «щоб спина не боліла», а скалки від цих дерев  брали та відносили в дім, де були тяжко хворі та клали їх під подушку їм для швидшого одруження.

Мокоїв День

Мокоїв День

Мокоїв День

Мокоїв День

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Борисів день. Свято Калинового цвіту та Солов’їного співу.

Борисів день. Свято Калинового цвіту та Солов’їного співу.

Від Борисового дня, по закінченню весняної сівби, люди відзначали Свято калинового цвіту та солов’їного співу.

Збиралися в лузі,  де виспівували солов’ї і буяла білим цвітом калина.

На свято випікали невеликий хліб-коровай який, як голову нареченої, квітчали калиновим квітом. Під час проведення  обряду, його  розрізали і роздавали гуляльникам, а квіточки  дівчата розбирали та засушували і зберігали, як оберіг «на щасливе заміжжя».

Традиційним обрядовим дійством був хоровод  навколо  незайманих дівчат, лунали  заклички та побажання їм щастя, добра і здоров’я, для них співали пісні про чисте і вірне кохання. Хлопці кріпили дівчатам в коси цвіт калини «на фізичну, духовну і моральну чистоту».

З особливою повагою і любов’ю відносилися люди в це свято і  до солов’я  — пташки, яка була і є народним улюбленцем. Бувало, що в цей день соловей  ще не спарувався, і шукаючи наречену, співає  цілодобово, тому гурт на деякий час примовкав і мрійливо вслухався в пісню співуна.

Гнізда солов’ї в’ють при землі, в густих кущах калини, глоду, терну. Для будівництва пташки використовували і використовують дрібненькі сухі гілочки, минулорічне листя, пуху вони на собі майже не мають, тому для утеплення гнізда  використовують знайдену шерсть. За традицією, на Свято солов’їного співу діти та дівчата приносили  кульки  з шерсті, підкидали їх під кущі, де гніздяться солов’ї, бо вони  мають звичку повертатися до своїх старих обжитих місць.

Весною зерна на їжу людям, та й живності, з кожним днем ставало все менше і менше, тому більше в цей час вживали в їжу молоко, яйця, трав’яну зелень, земляні корінці-горішники, земляний жир, кашки з квітучих дерев.

Обрядовою їжею на цьому святі були галушки «рванці», щедро заправлені зеленню та збитими яйцями. До галушок ще й подавали невеликі кренделики, випечені у вигляді кілець з міцно зав’язаними  вузликами, що символізують  кінець весняної сівби.

В цей день торговці проводили «баришні ярмарки», де кожен п’ятнадцятий товар був безкоштовним, давався  даром, баришем, вважали, що саме така торгівля   посіє удачу на цілий рік.

На цьому ж святі,змагалися  і співуни, найталановитішому  надавався статус «місцевого солов’я».

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Євсеїв день або Свято « вівсяного столу » на хуторі Галушківка

Євсеїв день або Свято « вівсяного столу »

На цьому святі славили Овес, як одну з найстаріших і найцінніших злакових культур, та страви з нього. За своїми харчовими якостями він наближений до материнського молока, тому і використовували, та й зараз використовують його люди, як цінний продукт харчування для себе, так і харч для домашньої живності. Широке використання вівса і народній медицині та народних звичаях і традиціях. Коли в рідній хаті збиралися Рід (близькі й далекі родичі), найстарший з чоловіків (батько або дід) промовляли: «В полі овес рясен, а в нас весь Рід красен». Потім зверталися до Матері-берегині: «Сій, Мати овес на наш Рід увесь». Мати набирала в жменю вівса і кидала на всіх, хто зібрався за святковим столом, спійману зернину треба було розжувати і з’їсти «на здоров’я, добро та злагоду в родині». З вівсом мати проводжала сина на перше гуляння (вулицю чи то вечорниці), обсипала його зерном промовляючи: «Тебе, мій рідний сину, вівсом обсипаю, прошу у Господа для тебе щастя, як овес рясно». На Свято Євсея накривали святковий стіл, він складався в основному зі страв з вівса, чого там тільки не було: каша, вівсяні коржі та пряники, кисіль, вівсяний квас… За давнім звичаєм на святі справляли заручини Вівса та Пшениці, Овес-жених, а Пшениця – наречена. Так склалося, що саме ці злаки годували і годують в наших краях людей і живність. Овес входив і входить в раціон годування майже всіх домашніх тварин і птиці, а пшениця була і є першою в приготуванні основного нашого продукту харчування — Хліба. На покутя саджали Дівчину-Пшеницю, у вінку прикрашеному колосками та Парубка — Вівса у брилику з вівсяними мітличками. Перед ними ставили тарелю з вівсом, клали прикрашену обрядову хлібину; першим парубок клав на неї снопик з мітличками, а тоді вже дівчина – снопик пшениці. Потім під весільну пісню вони зв’язували хустиною Овес і Пшеницю та відносили їх в Святий куток, цей оберіг зберігався там аж до жнив. Обрядовий Хліб – коровай, прикрашений вівсяними солодкими крупками, розрізали та пригощали гостей. Вівсу, як корму, надавали дуже великого значення, його в коморах повинно було бути найбільше. Казали, що якщо пшениці не вистачає, то просом можна доточити, а як вівса для коней та дрібної худоби не вистачить то біда, навряд чим заміниш. «Не гони коня батогом, а вівсом», «Сип коню овес мішком, не будеш йти пішком » — повторювали для себе добрі господарі. З роками в народі помітили, що десь після Єгорія на людей нападає чомусь марнота (мука), тому й була необхідність звеселяти себе святами. Свято «вівсяного столу» славилося не тільки багатим «вівсяним столом» і своєрідною обрядовістю, а й співами, танцями, іграми, розвагами.

Євсеїв день або Свято « вівсяного столу » на хуторі Галушківка