Author Выборный Владимир , художник-ландшафтный дизайнер, бизнес-консультант

Свято Петра і Павла на хуторі Галушківка

Свято Петра і Павла на хуторі Галушківка

Центр збереження народних свят та обрядів хутора Галушківка провів народне святоСвято Петра і Павла Християнське свято Петра і Павла тісно переплітається із давніми народними традиціями, тобто моє язичницький підтекст. Рано, до світанку, молодь йшла в степ, зустрічати сонце. Хлопці рвали квіти та дарували дівчатам, а ті завивали вінки, вплітаючи в них обов’язково колосочки. Потім всі ставали в хоровод, співали хліборобських пісень навколо Парубка — колоса, адже «Петро без хлібного колоса не живе» — казали в народі. Повертаючись в село дівчата по дорозі заплітали гілочки Петрового батога (Перів батіг — лікарська рослина,яка починала квітувати саме в цей час), квітчаючи кісничками, зривали кінчики верхівок, нагадуючи всім про початок жнив. Петро і Павло покровителі пастухів, тому торбинки з їжею у них були святкові: обов’язково там лежали запашні та пухкі мандрики, запечене м’ясо молодого півника, чи реберця баранчика або козлика. Як тільки після вранішнього пасовиська худоба влягалася, пастушки об’єднувалися, викопували «Петрів стіл», розстеляли на ньому рушники та розкладали на наїдки. Заможні люди приносили пастушкам солодощі,та теж сідали з ними за «стіл» і смакували святковою їжею. Петра і Павла — велике свято, працювати і в дома і в полі заборонялося. Вранці всі йшли на службу, жінки і дівчата несли ягоди: смородину, малину, полуницю, вишні-черешні та роздавали дітям і старцям, щоб «засолодити» свою долю. Казали: « В поле на Петра ні ногою, не можна в цей день хліба тривожити, щоби колоски не попадали, а зерно з них не повисипалось». Петрів день середина літа, сонце пекуче, але ще можна було рано вранці виносити сонних дітей на призьбу, щоб петровське сонце добре вигріло їх та хворь-простуду не підпускало до них. Дівчата в цей день наривали ворожію, цю траву ще різаком в народі називають, на гілочки чіпляли різнокольорові кіснички, які відповідали іменам місцевих парубків. Клали цей букет в голови, а проснувшись рукою, не дивлячись, брали гілочку приказуючи: «Петрівочко-петрівочко, даруй мені щасливу долю». Після цього дівка звертала більше уваги на того хлопця на якого вказало «Петрівське віщування». Старшій жінці дозволялося рано-вранці вийти в поле, сісти край своєї нивки і за спиною, не дивлячись, скрутити з колосків закрутки, та обв’язати власноруч випряденою ниткою. Закрутка служила оберегом від всього недоброго та нечестивого. Нечестивці в цей день теж не дрімали, не добрі жінки теж завивали « недобрі» закрутки на чужих полях, з якоїсь причини бажаючи біди і горя цілому роду, або окремому чоловіку, казали: «Поробили на хлібах». Тому на Полу-Петра, на другий день після Петра, батько або старший з чоловіків в сім’ї, ще до сходу сонця йшли на поля, якщо бачили на своїх отрубах чужі закрутки, то викошували ці місця, згрібали в кучки, читаючи при цьому молитву, та відносили на згарище і спалювали їх. В цей день шанували перевесло, на гуляннях виготовляли « празникове перевесло» з трави, співали про нього пісень, використовували його в іграх, хороводах, підперізувалися ним, а поважним молодицям чіпляли їх на пояс завіски. Адже перевесел треба було багато, не завжди хліби були високими, із соломи зв’язати перевесло було важко, тому і готували їх зарання з кріпкої трави, а снопи треба було оперезати всі, та ще й добре, щоб не порозсипалися

Свято Петра і Павла на хуторі Галушківка

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Запрошуємо на свято Івана Купала на Галушківці

Івана Купала

Сценарій свята «Ой на Івана, ой на Купала»

 

Дата проведення:  6 липня 2019 року.

Місце проведення: Етнографічний парк «Козацький хутір «Галушківка», село Гречане.

Організатори: Організатором свята (далі — Організатор) є: Етнографічний парк «Козацький хутір «Галушківка», Центр збереження звичаїв та традицій.

Івана Купала – одне найголовніших свят. За народним повір’ям в цей день сонце сходить граючись. Квіти й трави набирають найбільшої сили,  а головне – опівночі зацвітає папороть. Той хто знайде квітку папороті матиме в нагороду достаток і здоров’я.

Витоки обрядів Купайла сягають часів творення сонячного світогляду наших далеких предків і загубились у сивих тисячоліттях. Археологи стверджують, що в лісостеповій зоні України Купайло святкували вже 3 тис. років тому. Прадавність виникнення, складність шляху становлення свята Купайла засвідчують різні назви у багатьох європейських країнах – Соботка, Сонцекрес, Купала, Семиярила тощо.

 

З святом Купала пов’язано багато обрядів, які поєднували в собі елементи культу Сонця, пов’язаних з культом предків та аграрної магії, хліборобським життям і побутом, очисних та еротичних обрядодій а також ворожінь і пісень. На Купайла всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води ( першооснова буття), сила яких розвивається в цей час до найвищої міри – адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільш родючу силу її плодів. Купальський вогонь спалює все зле, а вода дає живлющий заряд сили і міцності. Тому обряди передбачали перестрибування через купальські вогнища трав’яне та вогняне (навіть дітей переносили через них з метою очищення), обмивання рук і ніг в воді. Обливання та качання  качання по росі.

 

Ігрища на Купайла проводились біля водойми. Невід’ємними атрибутами свята є вогнище, обрядо-дії з водою та вінками, купайлиця, вогняне колесо, фігури Марени та Купала, вогняні стовпи – символ високого вогню; купальські хороводи та пісні, ігрища та розваги. Найкоротша ніч року – купальська.

 

Особливістю свята Купайла є також його громадський аспект: в ньому беруть участь всі – від старого до малого. Кожен має очиститись Водою, Вогнем і Рослинами, аби забезпечити собі здоров’я на цілий рік.

 

Свято Вознесіння

Свято Вознесіння

Вознесіння святкують на 40 день після Великодня та за 10 днів до Трійці. Це свято велике, однак до півдня працювали. І тільки після обіду починали святкувати; йшли до церкви,приймали гостей.

Ранком  господині  напікали житніх і пшеничних «драбинок», мережених млинців, коржиків з цибулею, зварили галушки з півнем, так що святковий стіл на Вознесіння був багатим.

Під вечір виходили в гай або на вигін ,де був затінок,на народні гуляння.

Починали з хороводу, який мав назву «вознесінський міст», ставали по двоє обличчям один до одного бралися за руки і в танці рухалися вперед — назад, а маленькі діточки взявшись за віночок по двоє пробігали попід руками  по струмочку. Міст, як і «Вознесіньська драбинка», мали  сім «щабельків», тобто, у танці було сім пар. Якщо гурт був великий, то утворювали декілька «мостів».

Далі чоловіки брали на руки дітей, давали їм в руки обрядові  «драбинки» і просили опусти їх з висоти на землю, якщо в когось «драбинка» розбивалася, то це свідчило про те, що у нього  накопилося багато гріхів і їх треба відмолювати та відпрацьовувати добрими справами. Драбинки випікали з житнього бубличного тіста та здобного пшеничного. Житній бубличний клали за божницю. Існувало повір’я, що по ній Господь сходить з небес, щоб допомогти людям  у скрутну годину.

Випечені мережені млинці «Господу на доріжку», розвішували високо на гілках  дерев. Казали старі люди,що пташки віднесуть їх куди треба.

Традиційним був і хоровод навколо Дівчини – весни(молода дівчина у віночку ) та Жінки – жниварки (молодиця з серпом в руках). Адже на Вознесіння весну проводжали, а літо зустрічали. Дівчина — весна дарувала всім квітки, Молодиця – жниварка плоди-ягоди (вишеньки, сунички..)  Гуляння тривали до вечора, але не до пізнього, бо роботи  в цей час багато в степу, треба було закінчувати полоття, бо казали, що вже «сінокіс на носі».

Віра Аннусова

Віра Аннусова

День Федота — дуболиста. Свято Дуба

День Федота - дуболиста. Свято Дуба

Центр збереження народних свят та обрядів хутора Галушківка під керівництвом Віри Аннусової провів свято День Федота — дуболиста. Свято Дуба. Вкінці травня на дубі з’являлися молоді листочки, що означає прихід справжнього тепла. Саме в цей час і святкували свято іменинником якого був Дуб – символ міцності і довголіття, мужності і незламності народного духу. Дуб своїм корінням вріс в побут, традиції, звичаї народу. Наші пращури стверджували, що саме в дубі живуть душі хоробрих воїнів, що боронили рідний край. Дуб був основним будівельним матеріалом при споруджені житла. Дуб садив батько біля хати при народженні сина. В неділю, після служби, люди виходили в гай шанувати дерево Дуб, вибирали галявину, де можна було водити хороводи, проводити обряди, грати у рухливі ігри. З собою несли хлібці, розкладали їх на гілочках під крислатим дубом та прикрашали яскравими зеленими листочками. Дівчата приносили на гуляння прісні пиріжки з яйцями та зеленню, варенуху зварену з залишків сухих яблук, частували цією їжею хлопців і чоловіків. Оскільки дуб — це чоловіче дерево, то основні обряди присвячувався хлопцям та чоловікам. На початку свята чоловіків та хлопців запрошували в цент кругу, жінки і дівчата водили навколо них хоровод, співали пісні про їх мужність, красу і силу. Проводили обряд « віншування»; дівчата парубкам, а жінки чоловікам одягали вінки виготовлені з дубових листочків, бажали їм сили і мужності, витривалості і довголіття, шляхетності і вірності. Чоловіки, отримавши дарунок, прийнявши добрі побажання, брали на руки дівчат, жінок та кружляли з ними в танці. Обрядовий вінок чоловіки зберігали аж до свята Івана Купала, а потім спалювали його в козюбі, яка вершила вогняні стовпи. Традиційними на святі були ігри : «Горю – горю дуб», «Тин», «Дубовий місток», «Вирви дуб», на них хлопці і чоловіки демонстрували свою красу, силу, мужність і шляхетність. В цей день заготовляли лікарське зілля з дубу, молоді гілочки зі свіжими листочками. Майстри в цей день,слідкували за розвитком дубу,це допомагало їм у виборі якісної деревини для сволока. Адже дубовий сволок – це не тільки надійна опора стелі будинку, а й символ родинного життя .

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Мокоїв день на хуторі Галушківка

Мокіїв день.

За тиждень до кінця травня відзначали  Мокіїв день, день Мокія мокрого.

В цей день в полі не працювали «щоб град та злива лиха не наробили». Ранок проходив у молитвах та зверненнях, до Господа, відвести від їхньої оселі та посівів в степу, стихійне природне лихо. Традиційних  обрядів на Мокія теж було  немало.

Перше, що робили, так це обтирали одвірки і віконні рами молоком «щоб кульова блискавка в хату не залетіла». Потім під стріху підтикали пучечки кропиви «щоб блискавка дах не запалила». На буравку, на горищі, розкладали петрушку та зелений часник саме цього зілля боявся нечестивець, а за народним віруванням блискавка влучає в місце  облюбоване чортом.

Відчиняли вікно на покуті, якщо воно не відчинялося, то господар витягував шибку для того щоб викинути в неї віник та помело. Вже в дворі  їх зв’язували червоним поясом і лежали вони біля порогу аж до Іллі, а при непогоді  займали відведене їм місце посеред двору «щоб град городину не побив».

На  ці обереги господар, в цей день, через решето ,яке тримала господиня,виливав цеберку води «щоб дощі йшли,але без граду».

За глухою стіною, у затінку ставили діжку, куди зливали сироватку для гасіння вогню «від блискавки», бо водою небесний вогонь не  гасили .

З сіней виносили зайві поставці,бо під час грози саме там ховалася вся  родина.

На Мокія треба було обов’язково облитися дощовою водою, тобто постояти під дощем. Якщо дощу в цей день не було, то брали дощову воду, з запасів, і змочували собі голову «щоб у жінок коси до старості не ріділи,а в чоловіків лисини не було».

По обіду йшли чоловіки «на поля», обкурювати їх «від лихого», та стрибати через хмелеву мотузку «щоб стихія хліб не поваляла».

Дівчата ж  йшли незабудки шукати, вони в цей час починали зацвітати,знайшовши їх, ставали навколо них в хоровод і починали співати журних пісень. Бо здавна, в народі, Незабудка була квіткою пам’яті козаків, які згинули далеко від рідної домівки.

Хлопці та чоловіки теж, виконавши обряди в полі, йшли до лісу, шукати дерева в які влучила блискавка та запалила їх. Вважалося,що вони мають магічну силу, тому всі тулилися до них «щоб спина не боліла», а скалки від цих дерев  брали та відносили в дім, де були тяжко хворі та клали їх під подушку їм для швидшого одруження.

Мокоїв День

Мокоїв День

Мокоїв День

Мокоїв День

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Борисів день. Свято Калинового цвіту та Солов’їного співу.

Борисів день. Свято Калинового цвіту та Солов’їного співу.

Від Борисового дня, по закінченню весняної сівби, люди відзначали Свято калинового цвіту та солов’їного співу.

Збиралися в лузі,  де виспівували солов’ї і буяла білим цвітом калина.

На свято випікали невеликий хліб-коровай який, як голову нареченої, квітчали калиновим квітом. Під час проведення  обряду, його  розрізали і роздавали гуляльникам, а квіточки  дівчата розбирали та засушували і зберігали, як оберіг «на щасливе заміжжя».

Традиційним обрядовим дійством був хоровод  навколо  незайманих дівчат, лунали  заклички та побажання їм щастя, добра і здоров’я, для них співали пісні про чисте і вірне кохання. Хлопці кріпили дівчатам в коси цвіт калини «на фізичну, духовну і моральну чистоту».

З особливою повагою і любов’ю відносилися люди в це свято і  до солов’я  — пташки, яка була і є народним улюбленцем. Бувало, що в цей день соловей  ще не спарувався, і шукаючи наречену, співає  цілодобово, тому гурт на деякий час примовкав і мрійливо вслухався в пісню співуна.

Гнізда солов’ї в’ють при землі, в густих кущах калини, глоду, терну. Для будівництва пташки використовували і використовують дрібненькі сухі гілочки, минулорічне листя, пуху вони на собі майже не мають, тому для утеплення гнізда  використовують знайдену шерсть. За традицією, на Свято солов’їного співу діти та дівчата приносили  кульки  з шерсті, підкидали їх під кущі, де гніздяться солов’ї, бо вони  мають звичку повертатися до своїх старих обжитих місць.

Весною зерна на їжу людям, та й живності, з кожним днем ставало все менше і менше, тому більше в цей час вживали в їжу молоко, яйця, трав’яну зелень, земляні корінці-горішники, земляний жир, кашки з квітучих дерев.

Обрядовою їжею на цьому святі були галушки «рванці», щедро заправлені зеленню та збитими яйцями. До галушок ще й подавали невеликі кренделики, випечені у вигляді кілець з міцно зав’язаними  вузликами, що символізують  кінець весняної сівби.

В цей день торговці проводили «баришні ярмарки», де кожен п’ятнадцятий товар був безкоштовним, давався  даром, баришем, вважали, що саме така торгівля   посіє удачу на цілий рік.

На цьому ж святі,змагалися  і співуни, найталановитішому  надавався статус «місцевого солов’я».

Віра Аннусова

Віра Аннусова

Євсеїв день або Свято « вівсяного столу » на хуторі Галушківка

Євсеїв день або Свято « вівсяного столу »

На цьому святі славили Овес, як одну з найстаріших і найцінніших злакових культур, та страви з нього. За своїми харчовими якостями він наближений до материнського молока, тому і використовували, та й зараз використовують його люди, як цінний продукт харчування для себе, так і харч для домашньої живності. Широке використання вівса і народній медицині та народних звичаях і традиціях. Коли в рідній хаті збиралися Рід (близькі й далекі родичі), найстарший з чоловіків (батько або дід) промовляли: «В полі овес рясен, а в нас весь Рід красен». Потім зверталися до Матері-берегині: «Сій, Мати овес на наш Рід увесь». Мати набирала в жменю вівса і кидала на всіх, хто зібрався за святковим столом, спійману зернину треба було розжувати і з’їсти «на здоров’я, добро та злагоду в родині». З вівсом мати проводжала сина на перше гуляння (вулицю чи то вечорниці), обсипала його зерном промовляючи: «Тебе, мій рідний сину, вівсом обсипаю, прошу у Господа для тебе щастя, як овес рясно». На Свято Євсея накривали святковий стіл, він складався в основному зі страв з вівса, чого там тільки не було: каша, вівсяні коржі та пряники, кисіль, вівсяний квас… За давнім звичаєм на святі справляли заручини Вівса та Пшениці, Овес-жених, а Пшениця – наречена. Так склалося, що саме ці злаки годували і годують в наших краях людей і живність. Овес входив і входить в раціон годування майже всіх домашніх тварин і птиці, а пшениця була і є першою в приготуванні основного нашого продукту харчування — Хліба. На покутя саджали Дівчину-Пшеницю, у вінку прикрашеному колосками та Парубка — Вівса у брилику з вівсяними мітличками. Перед ними ставили тарелю з вівсом, клали прикрашену обрядову хлібину; першим парубок клав на неї снопик з мітличками, а тоді вже дівчина – снопик пшениці. Потім під весільну пісню вони зв’язували хустиною Овес і Пшеницю та відносили їх в Святий куток, цей оберіг зберігався там аж до жнив. Обрядовий Хліб – коровай, прикрашений вівсяними солодкими крупками, розрізали та пригощали гостей. Вівсу, як корму, надавали дуже великого значення, його в коморах повинно було бути найбільше. Казали, що якщо пшениці не вистачає, то просом можна доточити, а як вівса для коней та дрібної худоби не вистачить то біда, навряд чим заміниш. «Не гони коня батогом, а вівсом», «Сип коню овес мішком, не будеш йти пішком » — повторювали для себе добрі господарі. З роками в народі помітили, що десь після Єгорія на людей нападає чомусь марнота (мука), тому й була необхідність звеселяти себе святами. Свято «вівсяного столу» славилося не тільки багатим «вівсяним столом» і своєрідною обрядовістю, а й співами, танцями, іграми, розвагами.

Євсеїв день або Свято « вівсяного столу » на хуторі Галушківка

Как мы чистили декоративный водоем на хуторе Галушковка

Беседка -сеновал на хуторе Галушковка

Как мы чистили декоративный водоем на хуторе Галушковка

Свято Лелі

Свято Лелі

Свято Лелі

Леля – у наших пращурів була Берегинею ладу в душі та здоров’я в тілі. За день-два до Єгорія (Юрія) або після нього, в неділю, коли вже виконані  основні  весняні  польові роботи, в народі святкували Лелю, Свято здоров’я і радості, Свято краси і любові, Свято здорової селянської їжі.

Роль Лелі діставалася молодій дівчині, яку обирали відкритим голосуванням, напередодні свята. Дівчата змагалися в красномовстві, знанні основ народної медицини; способів приготування їжі, яка зберігає здоров’я і надає тілу сил; обрядів та дій, які відводять від людей лихе. Речиста і обізнана в народній мудрості дівка  ставала Лелею.

Для Лелі готували «трон» (дебелий  та височенький пеньок), навкруги розкладали «дарунки від Лелі»: молоко та просто кваша в глечиках, сир в полумиску, крученики, віночки для жінок та трав’яні снопики для чоловіків.

Починали свято з хороводу «А ми просо сіяли…». Бо саме  напередодні і після  Єгорія починали сіяти просо, основну круп’яну культуру в українців, без неї не можна приготувати наші національні страви: тетерю, куліш, крупці, капусняк, та й до борщу подавали, в більшості, пшоняну кашу замість хліба, бо його часто бракувало.

Від щедрої Лелі в цей день всі чекали  подарунків. Мир і злагода в родині та громаді — вважалась найбільшою цінністю у наших пращурів. Тому першим дарунком від Лелі був крученик спечений у вигляді серця. Всі ставали в «струмок» по двоє (подружжя, друзі, родичі, сусіди) та в танці підходили до «святкового престолу», з рук Лелі брали крученика, розламували навпіл, повторюючи: «Крученик навпіл, щоб ніхто не забив між нами роздору кіл».

Другий дарунок — цілюще молоко (в нього ще добавляли декілька капель витяжки  з кореня купини). Леля дерев’яною ложкою з глечика набирала молоко та виливала учаснику свята  в пригірщ,  одержавши подарунок, пригублювали його… а далі розтирали цілющою рідиною  зап’ястя, повторюючи: «Розітру молочком зап’ястя, щоб не нападав на мене біль й всяка напастя».

Третій дарунок — сир. Леля насипала кожному в долоню сир… Його розтирали долонями та розсипали по землі «віддавали  мурашкам». За віруваннями, мурашки разом з сиром відводили, відносили  від людей хвороби і негаразди. Виконуючи обряд повторювали: «Трушу земельку сирком, щоб негаразди обійшли мене боком».

Четвертий дарунок – просто кваша та полинь. Парами, молодиці та жінки поважного  віку в «струмку» підходили до Лелі, та ж наливала  в долоньку  кисляку, клала в нього листочок полину і просила розтирати цим дарунком ноги до колін та попід ними, повторюючи: «Простокваша й полинець – кров’яним вузликам кінець».

П’ятий дарунок – трав’яні віночки з кульбаби, кропиви, грициків, полину для дівчат.  Висушені такі віночки клали  в спеку, під час полоття, на голову поверх сирого листка лопуха, зверху пов’язуючи хусткою, щоб голову сонце не напекло. Під час дарування всі повторювали: «Будь гожа як сонце, весела як весна, робоча як бджола, багата як земля».

Шостий дарунок – трав’яні снопики для чоловіків. Снопики з мітлички висушували та кріпили до бриликів, як оберіг від «лиха в степу». При цьому всі повторювали: «Лиш гаразди май від долі, хай врожайним буде твій лан, живи як птах стрімкий на волі, в житті будь не слуга, а Пан».

Неодмінним атрибутом свята був ситний  куліш,зварений прямо на гуляннях, яким частували всіх. Після того, як поїдять куліш, закусять зеленню (забудьками, козельками, ведмежими вушками, лопуцьками, кашками з кущів та трав), старші розходилися по домівкам, а молодь і діти продовжували грати в рухливі ігри, водити хороводи.

Віра Аннусова

Віра Аннусова

А що ми ще знаємо про Великдень?

Великдень Поливний понеділок

Великдень – це не тільки пофарбовані  і розписані крашанки та освячена смачна паска. Це Свято красивих високодуховних традицій  і віри в диво.

За традицією Великодню передували: Великий семитижневий піст – очищення  думок, душі і тіла. Великий чистий четвер –  купання  до схід сонця та прибирання оселі перед святом. Страсна п’ятниця найсумніший і найсуворіший день проведений у молитвах. Субота у приготуванні Великодніх страв.

Та опівночі з суботи на неділю, церковний дзвін сповіщав про Воскресіння Хрестове. Під радісне «Христос воскрес!» починалася найсвятіша  утреня.

Після служби вся родина зазвичай збиралася за святковим столом, розговлялася після Великого посту, всі разом читали Великодні молитви… відпочивали після всеношної і тільки під вечір  виходили на гуляння…

Основні ж масові Великодні гуляння проходили в послідуючі три дні, особливо весело було в  Великий поливальний понеділок. По обіду народ збирався на пагорбі, або на майдані коло церкви … грати, співати, танцювати в хороводах.

Основний обряд в цей день – поливання водою. Його проводили з особливою шаною та дотриманням всіх правил. В центрі кола, яким ходили в хороводі, ставили дерев’яне корито, прикрашали його зеленню, квітами, стрічками, наливали в нього непочатої води, ще й розбавляли її свяченою. Ця вода, за віруваннями, мала в цей день магічну силу, люди обливали один одного, бажаючи при цьому, як фізичного так і духовного здоров’я.

Починали обряд з того, що всі ставали в хоровод танцювати під музики навколо уквітчаного корита з водою…та враз музики затихали і в центр вибігали  чотири парубки, ставали один напроти одного, «браталися крашанками» над водою, під Великоднє вітання. Потім кожен набирав в жменю води для того саме, щоб облити «того кого хоче»…  Музики знову починали грати… всі у танці, а парубки з водою, не виходячи з кругу, наздоганяють того, кого мають облити, обливають та висловлюють добрі побажання.

Цей обряд ще називали в народі «виганянням нечистого духу». Спочатку це дійство  виконували чоловіки і хлопчики, а потім уже, й дівчата та жінки, і у такий же спосіб, тільки над водою вони обмінювалися не крашанками, а стрічками.

І лише після того, як всі скористаються правом облити і бути облитим, танці в  поливальному хороводі припинялися.

Після основного обряду продовжувалися Великодні ігри, розваги, співи та запальні танці. Найпопулярнішими в ці дні були ігри з крашанками «Котки», «Міцне яйце». Полюбляли грати дорослі і малі під музики у «Купку», «Хрещик», «Жука», «Віночок», «щасливий вузлик», «У Великодній дзвін».

Поливаний понеділок на хуторі Галушківка

Віра Аннусова

Віра Аннусова