Євсеїв день або Свято « вівсяного столу » на хуторі Галушківка

12
Май
2019
Євсеїв день або Свято « вівсяного столу »

На цьому святі славили Овес, як одну з найстаріших і найцінніших злакових культур, та страви з нього. За своїми харчовими якостями він наближений до материнського молока, тому і використовували, та й зараз використовують його люди, як цінний продукт харчування для себе, так і харч для домашньої живності. Широке використання вівса і народній медицині та народних звичаях і традиціях. Коли в рідній хаті збиралися Рід (близькі й далекі родичі), найстарший з чоловіків (батько або дід) промовляли: «В полі овес рясен, а в нас весь Рід красен». Потім зверталися до Матері-берегині: «Сій, Мати овес на наш Рід увесь». Мати набирала в жменю вівса і кидала на всіх, хто зібрався за святковим столом, спійману зернину треба було розжувати і з’їсти «на здоров’я, добро та злагоду в родині». З вівсом мати проводжала сина на перше гуляння (вулицю чи то вечорниці), обсипала його зерном промовляючи: «Тебе, мій рідний сину, вівсом обсипаю, прошу у Господа для тебе щастя, як овес рясно». На Свято Євсея накривали святковий стіл, він складався в основному зі страв з вівса, чого там тільки не було: каша, вівсяні коржі та пряники, кисіль, вівсяний квас… За давнім звичаєм на святі справляли заручини Вівса та Пшениці, Овес-жених, а Пшениця – наречена. Так склалося, що саме ці злаки годували і годують в наших краях людей і живність. Овес входив і входить в раціон годування майже всіх домашніх тварин і птиці, а пшениця була і є першою в приготуванні основного нашого продукту харчування — Хліба. На покутя саджали Дівчину-Пшеницю, у вінку прикрашеному колосками та Парубка — Вівса у брилику з вівсяними мітличками. Перед ними ставили тарелю з вівсом, клали прикрашену обрядову хлібину; першим парубок клав на неї снопик з мітличками, а тоді вже дівчина – снопик пшениці. Потім під весільну пісню вони зв’язували хустиною Овес і Пшеницю та відносили їх в Святий куток, цей оберіг зберігався там аж до жнив. Обрядовий Хліб – коровай, прикрашений вівсяними солодкими крупками, розрізали та пригощали гостей. Вівсу, як корму, надавали дуже великого значення, його в коморах повинно було бути найбільше. Казали, що якщо пшениці не вистачає, то просом можна доточити, а як вівса для коней та дрібної худоби не вистачить то біда, навряд чим заміниш. «Не гони коня батогом, а вівсом», «Сип коню овес мішком, не будеш йти пішком » — повторювали для себе добрі господарі. З роками в народі помітили, що десь після Єгорія на людей нападає чомусь марнота (мука), тому й була необхідність звеселяти себе святами. Свято «вівсяного столу» славилося не тільки багатим «вівсяним столом» і своєрідною обрядовістю, а й співами, танцями, іграми, розвагами.

Євсеїв день або Свято « вівсяного столу » на хуторі Галушківка